Розділ 17

В себе я приходила повільно.

Важко сказати, скільки часу я провалялася непритомною. Я відчувала слабкість та спустошеність. Повільно розплющила очі та побачила перед собою стурбований погляд Верріла. Трохи віддалік сиділи на кріслах Сат та Аластор.

- Пити, - я облизнула пересохлі губи.

- Вікі! - Верріл тут же схопив зі столика біля ліжка склянку, обережно допоміг мені піднятися і напоїв.

- Дякую.

- Вікі, ти так нас налякала, - Верріл взяв мою руку і підніс до своїх губ. - Ти вже тиждень тут лежиш й не прокидаєшся. Аластор уже виходив на поверхню, їздив до Лісовика та Водяного за ліками для тебе. Його прийняли, уявляєш! Не відмовили! Про тебе вже знають у Енську. Карим чекає на нас з тобою на аудієнцію.

Я щасливо посміхнулася. Все налагоджується!

- Верріле, що зі мною було?

– Ти витратила всю свою силу на зміни зовнішнього вигляду демонів. Це я винен, не можна було міняти одразу всіх…

- Зрозуміло, я більше не зможу…?

- Зможеш, душа моя, зможеш, але не відразу. На відновлення твоїх сил та здібностей піде близько місяця. Лісовик приготував тобі цілющий відвар, питимеш його щодня та незабаром знову станеш сильною відьмою.

- Гаразд, фіг з нею, з силою, головне, що ви тепер інші!

- Дівчинко моя... - Верріл якось сумно на мене дивився. І взагалі він був дуже блідий та змарнілий.

- Ти взагалі спав?

- Майже ні, - відповів він. - Я був з тобою, чекав, поки ти прокинешся. Я так боявся за тебе…

- Верріле, - простогнала я. – Чому ти не бережеш себе?

- Ми теж йому про це говорили, та він і слухати не хоче! - Здав батька з потрухами Сат.

- Сат, - Верріл грізно подивився на нього.

- Він має рацію, коханий, тобі треба відпочити. Зі мною тепер все буде добре, правда, йди, поспи трохи. Зі мною побудуть ці юні демони, адже так, хлопці? - Я подивилася на них.

- З радістю! - Вигукнули вони.

- Ось бачиш, яка у тебе чуйна молодь! Іди, відпочивай, я ніжно погладила його по щоці.

- Гаразд, вмовили. Я буду в себе, якщо щось розбудите, - він нахилився до мене, поцілував ніжно-ніжно та вийшов у суміжну кімнату.

Я озирнулася. Ця кімната була набагато більшою, ніж та, де ми провели з Веррілом ніч ініціації. Шпалери тут були ніжного зеленого кольору, навіть салатового з розмитими плямами. Широке ліжко під балдахіном, на якому я лежала. Шовкова постільна білизна, бежевого кольору та величезна акрилова ковдра, на якій зображені сині дракони. Праворуч від ліжка, біля вікна стояли крісла й невеликий столик, де й сиділи демонята. Навпроти ліжка висіло дзеркало на весь зріст, поруч з ним стояла велика шафа та маленька тумбочка. Ліворуч від ліжка було дві двері - одна вела в другу спальню або вітальню, точно не знаю, але саме туди пішов відпочивати Верріл, другі двері вели у ванну кімнату.

- Сат, ти допоможеш мені дістатися ванної?

- Звичайно, Вікі, - він назвав мене так вперше. Раніше так називав мене лише мій улюблений Вищий Демон.

Сат провів мене у ванну, і я довго відмокала у гарячій воді. Вона надала мені сил, і я відчула себе краще. З ванної я вийшла обмотана рушником, тому що одяг свій я простягла, а запасну взяти не здогадалася. Спіймала на собі два цікаві погляди, швидко підійшла до шафи, в якій виявила свої речі і, прихопивши штани та футболку, повернулася у ванну.Я одягла свої улюблені земні джинси та футболку з довгим рукавом, у якій кілька тижнів тому потрапила у цей світ. Тепер, коли всі знали про мене, сенсу ховатися не було. Переодягнувшись, я підійшла до демонів і попросила принести щось поїсти. Їсти хотілося жахливо. Аластор поспішно вийшов, пообіцявши повернутися за кілька хвилин. Я сіла на його місце та зручно розташувалася у кріслі.

- Віка, ще раз дякую тобі за все. І, найголовніше, за тата. Я його ніколи таким не бачив. І тепер я дуже хочу також бути щасливим, я теж хочу прожити життя поряд із коханою дівчиною.

- У тебе є хтось на прикметі? - Запитала я.

- Ні, поки ні, адже я не виходив туди, але я обов'язково її зустріну. Адже так? – у його голосі було стільки віри та надії.

- Звичайно, Сат, звичайно, зустрінеш. – Я ніжно посміхнулася йому. Він був ще зовсім дитиною, підлітком, який мріє про щасливе кохання. Його можна зрозуміти, я сама була такою. А зараз... Зараз я дуже щаслива. Засмучувало тільки те, що мені все одно доведеться повернутися додому. Від цієї думки мені було не по собі, і я намагалася не думати про це, я насолоджувалася щасливими моментами тут і зараз.

Повернувся Аластор з тацею ароматних страв. Тут виявився м'ясний бульйон із грінками, овочевий салат та чашка трав'яного чаю. Я проковтнула все за лічені хвилини. Голод вгамувала, і мені стало набагато легше. Я почала розпитувати хлопців про те, чим вони займалися тут, чому навчалися і чи хочуть вони продовжити навчання в Академії, про яку мені колись говорили ельфи.

Хлопчики розповіли про те, що грамоті їх навчав батько Верріла, керувати магією сам Вищий Демон. Весь час вони вчилися приймати вигляд інших істот, будувати вогняні портали.