Розділ 9

Демон провів мене вже знайомим коридором, відчинив одну з дверей, і ми опинилися в іншому коридорі, такому ж темному і вузькому, як і перший. Ми ще якийсь час поблукали, і врешті-решт вийшли до якоїсь зали. Вона була круглою, освітлена смолоскипами, метрів десять у діаметрі. По всьому колу були двері, а в центрі за столом обличчям до нас сидів Чорт.

Справжнісінький Чорт. Весь чорний, з козлячою борідкою, рогами та хвостом. Він був одягнений у яскраво-червоний плащ і щось писав, постійно гикаючи та здригаючись при цьому.

- А, Верріле, гик, це ти! Гик! Проходь! Гик! Привів цю заразу, дивлюсь! Гик!

- За заразу відповиш! – Прошипіла я.

- Припини мене згадувати! Гик! Я втомився! Гик! – Чорт дивився на мене з якоюсь жалістю, змішаною з гнівом.

- Не можу! Коли мене чорт знає, куди закидає, я…

- Так, я знаю. Знаю! Тобі легше від цього? – Чорт якось дуже сумно на мене подивився, а потім його погляд став ставати пильніше, ніби він вивчав мене, ніби намагався проникнути в саму душу…

- Звісно, ​​легше! – відповіла я.

Ні, ну не дивні, га? Спершу мене викрали, скували ланцюгами, посадили в камеру, а ще й ображаються, що я Чорта згадую… Раділи б! Я ж можу всю нечисть почати згадувати, щоб їм тут усім гикалося! Або начарувати їм звірячі морди, знатимуть, як зі мною зв'язуватись.

Весь цей час, поки ми з Чортом обговорювали, хто кого має згадувати, у мене по спині пробіг неприємний холодок, усередині щось перевернулося, перед очима став розпливчастий образ…

О, ні! Образ демона Верріла… Але він виглядав дещо інакше…

Занила душа, серце забилося в якомусь шаленому ритмі.

- А мені ось зовсім нелегко! Гик! – Знову заговорив Чорт і, нарешті, відвів від мене свій погляд.

Верріл спостерігав за нашою суперечкою і посміхався куточками губ.

І тут я раптом побачила його іншого. Це красивий, сильний і що? Привабливий чоловік?…

У голові понеслися думки, від яких мені стало не по собі…

Чорт, про що я думаю? Він же Демон! Темна Сила! Але разом з цим щось у ньому було таке загадкове, таке прекрасне, мені дуже захотілося…торкнутися його незвичайного тіла...

Не можна про це думати! Він Дара мене хотіл позбавити! Саме через нього я тут опинилася!

Тоді чому мені поруч з ним так… затишно? Чому мене тягне до нього? Ні… Мені здалося… Чи це якісь чари чортові?

Я не хочу становитися Демоницею! Я додому хочу!

Усі ці думки немов блискавки лунали у моєму мозку. Я не розуміла, що коїться.

- Так, слухай, Чорт, кажи, це твоїх рук справа, адже так? – Запитала я, коли мої думки та несподівана буря в організмі трохи заспокоїлися.

- Що саме? Гик. – Він схилив голову і глянув на мене, продовжуючи гикати.

- Не прикидайся! Це ти тут морок наводиш? Це ти змусив мене відчути… – я зам'ялася, не знаючи, як висловитися. Поруч ще цей Демон, Чорт би його забрав, ой… Я опустила очі та уважно подивилася на Чорта.

- Ну, я, гик, так, лише показав тобі образ майбутнього коханого... А ще трошки посилив твої плотські фантазії та бажання… Гик… А ти що вже щось відчула? Швидко… Гик… – він затнувся на останньому слові, так і не домовивши, що мало статися.

Боковим зором я помітила розлюченого Демона. Він блиснув очима у бік Чорта:

- Чорт! – скрикнув Верріл. – Я ж просив тебе не зізнаватись! Вона мала думати… А, втім, не важливо. – Демон махнув рукою й дуже ласкаво на мене глянув.

- Я не винен! Гик! Вона сама все побачила! І я не казав нічого такого… – Верріл блиснув очима, і Чорт ринувся назад за стіл.

Я приголомшеною спостерігала за їхньою суперечкою.

Що ж це виходить? Мене зачарували чи що? Я так не згодна! Поверніть все назад! Не буду я більше цього Чорта лисого згадувати!

Але покопатись у собі мені не дали. Демон глянув на мене зверху вниз та раптом міцно обійняв. Я спробувала вирватись, втім не змогла. Мене обдало жаром. Низ живота звів судомою, і я почала дрібно тремтіти.

- Мені подобається, що ти тремтиш, моя маленька відьмочка, – солодко промовив Демон та подивився на мене, піднявши кігтистим пальцем за підборіддя. Повторимо вчорашній поцілунок? Тобі сподобається цього разу…

- Що? – Я витріщилася на нього, але зрозуміла, що не можу нічого сказати, не можу зрушити з місця. Я забороняла собі навіть думати про те, що він зараз сказав, але зазирнувши в його очі, мені раптом стало байдуже, що буде далі. Я ніби зазирнула в його душу. Серце забилося частіше, звідкись піднялася хвиля бажання та пристрасті.

- О! Твої фантазії… Вони прекрасні… – солодким голосом заговорив демон. – Твій Дар рветься назовні. Здається, вчора я не зміг його заморозити. Ти сильніша, ніж я думав. Але якщо так, то маю до тебе пропозицію. Ініціація твого Дару відбудеться тут. Зі мною, просто зараз… Ну як? Згода?

Я та Демон? Чому мені так не щастить? Ні, я не хочу, не можу, не зараз – це знову спробував втрутитися розум у розбірки з моєю душею і бажаннями.