ГЛАВА 12

• Ану повернись, вклякла стовпом ! Диви, яка крепка ! А зуби, гля ! А коси, коси ! Таких у всьому степу не знайдеш !

Збитень шарпав принишклу дівку, хапаючи масною долонею, вдоволено віддуваючись. Широко розставивши ноги, подзвонюючи обладунками, невідривно спостерігав ту комедію могол. Високий, кряжистий з масивним золотим цепом баскака, мовчки тупився з-під опущеного забрала. Легенький вітерець ліниво ворушив султан кінського волосся, розсипаючи цупку мітелку плечима, закриваючи різьблену верхівку шолома. Півколо принишклих батирів чекали знаку очільника. Важко зітхнувши, клацнув наличником, поволі відкинув забрало, зняв повстяний ковпак.

• Тіун, чого заметушився ? Ми ж тільки прибули, а вже ясир сунеш ? Чи не радий посланцям темника ? Бажаєш швидше випхати ? – провів долонею по гладко голеній, змокрілій голові
• Я ? Хіба перший раз ? Та я ж тіко…то шоб зразу бачили, що не гуляв…коли так, давайте сюди, коней он, зара трави кинуть. Давайте сюди, проходьте ! Жінко мечи на стіл ! Матюхо, коні ! – Збитень почервонів, махав коротунами, перевалюючись задріботів в обійстя.

Могол презирливо скривився. Коротко кивнув воям, рушив двором. Збитень, тяжко сапаючи, затягав Батяра в повітку. Собацюра тільки хрипів, виваливши язика, розбризкуючи кім’яхи піни. Накінець, гавкотуна закрили,  з-за товстих дверей чулося тільки несамовите гарчання. Посеред двору, під яблунею стояв широкий стіл, що ломився від наїдків. В баскака затріпотіли ніздрі, широкий ніс втягнув запашний дух смаженої баранини, густу пару юхи із здоровенними шматками линини, ще багато смаколиків, змішались в один дратівливий сопух свіжого їдла.

• Давай поїмо спочатку, всю просіку мчали, від ранку нічого не жерли.
• Як скажете, як скажете. А що батирі ? Як завжди,  у вишник ?
• Туди. Тільки хай добре нажеруться, будуть не такі кляті, а то пам’ятаєш минулого разу…
• Аякже, аякже. Там все наготовлене. Свіже, запашне, багато м’ясива.
• Тоді все в порядку.

Лава скрипнула, приймаючи міцне тіло, тужливо виснула під давлючим телевом Збитня. Якийсь час чулось тільки жадібне плямкання, хрускіт, сопіння, сьорбання. Нарешті баскак відригнув, послабив пояс, відсунувшись від столу. Обтерши жирнючі пальці скатертиною, втупився у череваня, що дожовував кістку. Тіун захлинувся, кашляючи, довго відхаркувався аж сльози потекли з очей. Втерши носа рукавом мовив:

• Ну як, любе частування ?
• Нічого, набив кендюха. То що, давай тепер справи рішим.
• Давайте. В мене все готове.
• Дивись, пузань, якщо ще раз підсунеш яку увічну, як позаминулого разу – відріжу вухо.
• Та ви що ! – молитовно притис руки тіун – Всі були, як з води, то вої твої спортили по дорозі. Не інакше гоном сургенили то й підвернула дівка ногу.
• Твоє щастя, не було мене тоді. А десятник без двох пальців на руці ходить – задумливо протіг молох, граючись широким ножем з цяцькованим руків’ям.

Збитень підблід, але тримався міцно.

• Добре, показуй ясир – ляснув в долоні баскак, піднімаючись до верениці бранок, стоячих під палючим сонцем в кінці подвір’я.

Дівки злякано жались, рюмсали, переступаючи з ноги на ноги. Дехто відкрито хлипав, проте жодна не кидалась тікати.

• Ось вони. Відбірні одна до одної. Та ти за них ще одного коня купиш не менше. Гля, які окаті !
• Було б добре аби їх на гноярку темника взяли, проходи розчищати з такими мармизами.
• Ти що !? То трохи розрюмсались, діло молоде. Ану закрий вершу, та носа втри  ! – визвірився на ближнє дівча, що тихенько квилило, раз-пораз змочуючи просторий рукав, хоч його й так можна було викручувати
• Цей раз замовлення від фрягів. Темник наказав – хто найбільше гарних дівок добуде отримає широкий пояс. Знаєш чим пахне ?
• А так, так. То що є в мене така дівка ! Глядь сюди !

Збитень радісно почеберяв в самий кінець, потіг найвищу. Вона не опиралась тихо йшла слідом.

• Дива яка. Га ?

Молох придивився. Висока, гінка, повногруда. Густа копиця пшеничних кіс стягнута ремінцем, широкий хвіст аж до задниці дістає. А очі… Зразу не постережеш якого кольору – переливались зеленавими барвами лісу, відтіняючись блакиттю весняного неба, палахкотіли оксамитовою темінню крижаного зимового неба. 

Якусь мить стояв, поїдаючи очима. Різко відвернувся, натягаючи шолом. Щось крикнув воям - ті заметушились, сідлаючи коней. Збитень стояв ні в сих ні в тих, глипаючи то на дівку, то на баскака.

• Піде. Підставляй жмені. Сьогодні тобі пощастило, пузань. Коня мені! Цих гоном – косату посадіть на підводу ! Рушаємо ! – легко скочивши в багате сідло, баскак жбурнув в пилюгу тугий капшук.

Ніщо не нагадувало про валку моголів, яка виткою гадюкою плазувала між крислатих дерев. Збитень втішено прицмокував, рахуючи куни. От він хват ! Біди збувся та ще й бариш чималий получив. От тільки б дівка не підвела. А то… Праве вухо раптово зачухмарилось, віщуючи недобре.

Знову шлях й неволя. Рада скоцюрбилась на підводі, не сміючи глянути у вічі бранкам. Вони збивають підошви, щедро росячи крівлею лісовий манівець, а я… Дівчина прикрила повіки, але сморід поту, обладунків, кінської збруї не полишав, надокучливими молоточками бурхаючи в скронях, товкмачив – ти тут, в загидженій підводі моголів, плетешся німотною скотиною в безвість.