На превеликий жаль, ми влаштовані так, що починаємо чути себе лише тоді, коли нас остаточно підкошує здоров'я. Тільки коли ми опиняємось — не дай Боже нікому! — на холодному операційному столі.
У той самий момент, коли ти засинаєш під наркозом... Або коли, хвала Богу, успішно прокидаєшся після операції з душною інтубаційною трубкою в горлі й судорожно намагаєшся не задихнутися від її присутності. Я по собі знаю це відчуття — воно жахливе, панічне, ти просто б'єшся за кожен ковток повітря.
І от лише тоді, лежачи там, ми раптом чітко розуміємо: варто було цінувати СЕБЕ. Варто було любити й берегти насамперед СЕБЕ. Лише в цю секунду доходить, що та стара, заїжджена совкова фраза «Як ти до людей, так і вони до тебе» — курва, взагалі не працює! Вона є в корінь невірною, брехливою та шкідливою! Бо єдиний правильний закон цього життя звучить так: ЛИШЕ ЯК ТИ ДО СЕБЕ — ТАК І ЛЮДИ ДО ТЕБЕ.
Запам'ятай це. Надзвичайно важливо робити абсолютно все в цьому світі виключно зі сторони СВОГО особистого комфорту. Будь-яка твоя взаємодія з людьми — зі своїми рідними дітьми, з чоловіком, з родичами, з усім соціоумом чи друзями — має вибудовуватися тільки з вершини твого власного комфорту.
І знаєте що? Це мова не про егоїзм, а про самоцінність, про здорову оцінку і цінність себе, як людини. Я це чітко усвідомила, лише коли вкотре в житті потрапила на той самий операційний стіл (я ж писала про свій досвід «спілкування» з інтубаційною трубкою). І моя подруга теж...Слава Богу вона не потрапила на операційний стіл і вилікувалась за методом лікарів - курсом антибіотиків, і за власним методом - вірно розставлених приорітетів на майбутнє. Напевно, саме в той момент пекельного болю в її голові нарешті відбулося якесь глобальне переосмислення: «Все, я більше так не хочу, я буду робити тільки так, як мені комфортно».
Та те, що стосується саме мене… Життя згодом показало, що далеко не до кінця я все тоді зрозуміла. Знову повернула не туди, але це теж був колосальний досвід, куди ж без цього. Хоча навколо мене кардинально змінилися люди, обставини, ситуація і навіть країна... Але, як виявилось, від себе не втечеш. Я знову мала пройти свій головний іспит — досвід самоцінності. Так я його називаю, і саме це вираз, як мені здається, звучить найбільш вірним і точним визначенням для всього, що відбувалося зі мною далі.
І що ж у підсумку з моєю подругою? Знаєш, вона достойно, з гордо піднятою головою пройшла цей страшно болючий урок. Після всього цього жаху, звісно, все кардинально змінилося. Тиждень жорсткого, нестерпного фізичного болю й наступний довгий період важких емоційних «відходняків» не пройшли для неї даремно.
З цього темного періоду, з цього суворого уроку формування сильної, незалежної особистості вона вийшла абсолютною переможницею! Вона нарешті дала собі час, зупинилася і крок за кроком сформувала чітку, нову тактику захисту свого життя з тієї заплутаної ситуації, яку мала.
І от фраза, яку я вперше почула з її уст після півтора року напруженого, виснажливого стресу, мене дійсно ощасливила. Вона спокійно сказала: «МЕНІ МАЄ БУТИ КОМФОРТНО»!!!!
Боже, коли я почула ці слова, я була готова стрибати від радості, я дійсно танцювала! Вона, моя рідна дівчинка, нарешті почала вчитися говорити тверде «НІ» всьому, що її руйнує. Почала вчитися говорити «ТАК, я можу це зробити», але виключно з постаменту СВОГО ВЛАСНОГО КОМФОРТУ. ЮХУУУУ! Це була її особиста революція. І моя щира радість!
Дивлячись на неї, зі свого власного, подекуди болючого досвіду стосунків із чоловіками, я максимально чітко розуміла, як сильно їй боліло. Я відчувала цей біль і фізично — як медичний працівник, який знає фізіологію страждання, і морально — як затятий емпат, який пропускає чужі емоції крізь власне серце.
І ця історія, її особиста історія та її вистражданий досвід... Вона — моя справжня героїня. Бо я в якійсь мірі побачила в її боротьбі відображення самої себе. І я раділа за її переродження так щиро, від усієї душі, наче це була перемога мого власного дитяти. Бо коли народжується СВОЄ життя — це завжди свято.