РОЗДІЛ 13. Психосоматика, затяжний конфлікт та ниркова коліка

Справжню науку психосоматику сьогодні вже ніхто не може заперечити чи відмінити. Усі твої внутрішні, придушені психологічні «не хочу», «більше не можу» та «мені тут некомфортно», які ти щодня мовчки ковтаєш, рано чи пізно обов'язково виливаються в реальні, серйозні фізичні хвороби. Тіло просто кричить через симптоми, коли душа вже втомилася плакати.

Зараз, слава Богу, цю тему вже добре досліджують на світовому рівні. Про це нарешті почали відкрито проговорювати, писати й розкривати для широкого загалу. Бо в ті часи, коли я ще навчалася на медичного працівника, психосоматику навіть близько не визначали як повноцінну науку. Нам, звісно, давали базові знання про цей напрямок, але виключно як про щось дуже узагальнююче, поверхневе. Так, аби ми просто краєм вуха знали, що якась така теорія десь там існує, але жодного серйозного значення цьому ніхто не надавав.

Чому? Та тому, що ми з тобою чудово розуміємо: сучасна класична медицина та фармакологія — це насамперед гігантський, трильйонний бізнес. Системі не вигідно, щоб ти розібрався зі своєю головою, налагодив баланс і вилікував себе сам за рахунок спокою та зміни пріоритетів. Їй набагато вигідніше продати тобі чергову пачку дорогих пігулок, які просто приглушать біль, але не приберуть його причину.

Про цю тему, про всі ці медичні підводні камені та змови корпорацій можна насправді говорити безкінечно... Але зачекай, моя книга взагалі не про це. Я не збираюся писати медичний маніфест. Я тут лише для того, щоб просто поговорити з тобою, мій рідний читачу, про різні сфери та грані нашого життя, в яких ми щодня варимося. Мені важливо, щоб ти просто побачив ці невидимі зв'язки.

Ти зараз, мабуть, можеш трохи обуритися на мене за те, що я пишу про якісь загальні речі, філософствую, але знову не наводжу жодних конкретних життєвих прикладів. Що ж, я можу їх навести, звісно! Мені приховувати нічого, тож влаштовуйся зручніше.

У мене в арсеналі є безліч наочних прикладів того, як миттєво, просто блискавично наш організм дає нам жорстку відсіч на будь-яке наше насилля над собою та дії «через силу».

Ось тобі найпростіший, але дуже показовий випадок з мого особистого життя. В один достатньо важкий, стресовий для нас період у мого сина раптом почало дуже часто боліти горло. І це відбувалося, здавалося б, абсолютно ні з чого! Хлопчик завжди тепло й доречно одягнений, жодних перемерзань на вулиці не було, імунітет у нього чудовий, нічого холодного він не пив і не їв — тобто я створювала для нього максимально комфортні, безпечні й стерильні умови, бо як мама завжди дуже ретельно про це дбаю.

Але як медик і спостережлива людина я раптом помічала одну дивну закономірність. Горло у нього спалахувало рівно тоді, коли у нас починалися сварки. Це був період затяжного відстоювання свого «я» з його боку, оце дитяче «я краще знаю!», яке мене на той момент і так страшенно злило. Ситуація ускладнювалася тим, що той час був емоційно пекельним для мене самої. Кордони мого власного терпіння були натягнуті як струни й перебували на межі вибуху. І от на тлі мого особистого виснаження я отримую зверху ще й максимум критики, бунту та повчань від маленької людини, яка, за великим рахунком, ще взагалі нічого не бачила в цьому житті. І дитяче тіло просто не витримувало цього психологічного тиску.

Я за своєю природою зовсім не з тих людей, хто відразу вмикає агресію і з порогу входить у конфлікт. Ні, я спершу намагаюся діяти конструктивно: багато разів спокійно розповідаю, розжовую, терпляче пояснюю, як правильно... Але давай будемо реалістами — ми ж усі дорослі люди й чудово розуміємо, що будь-яке, навіть ангельське терпіння має свій логічний кінець.

І ось у моменти мого особистого «кінця кінців», коли планка остаточно падала, відбувалася гучна сварка. Це була точка вибуху, де вже на досить підвищених тонах і в дуже емоційній формі маленькій людині пояснювалося, куди саме їй зараз треба запхати свого язика, разом з усіма її завчасними повчаннями та безглуздою критикою.

І щоб ви розуміли масштаби цієї біохімії: відповідно, вже наступного ранку я чула з ліжка тихий голос: «Мамо, в мене дуже болить горло...». Або інший сценарій: «Мамо, в мене знову взагалі не дихає ніс». А що таке закладений ніс, набряклі синуси та все з цим пов'язане з погляду психосоматики? Це чиста, глибока образа. Образа, яка буквально не дає нам дихати на повні груди, яка перекриває кисень і душить зсередини. Дитина не могла «переварити» мій гнів і блокувала його тілом.

І що ми всі, як слухняні споживачі, починаємо робити в таких випадках? Та звичайно ж, відразу біжимо до аптечки або в найближчу аптеку за важкою артилерією: антибіотики, противірусні, дорогі спреї, протизапальні смоктунці й усе інше в цій області. Тобі це знайомо, правда? Ми купуємо все, що швидко забирає зовнішні симптоми, створюючи ілюзію одужання. Але ж саму причину, той самий емоційний корінь хвороби, жодна хімічна таблетка в світі не лікує і ніколи не вилікує!

А знаєш, що лікує насправді? Лікує чесна, відверта розмова. Лікує вчасно і щиро сказане «вибач мені». Лікує душевне тепло, ніжна ласка, безумовна турбота і просто приділений наодинці час. Тебе лікує те, що неможливо купити за жодні гроші світу, за жодну валюту. Це базові людські цінності, які ми чомусь так вперто не цінуємо у щоденній метушні. Цінності, які ми починаємо гостро помічати й оплакувати лише тоді, коли безповоротно їх втрачаємо.

Мій читачу, я вже прямо крізь сторінки чую на свою адресу твоє дике обурення. Я майже бачу твій роздратований погляд і цей німий вигук: «Та що ти там такого курила, жінко?! Що ти, курва, таке мелеш?! Ти що, хочеш мені зараз сказати, що онкологія, рак, тяжкі серцеві захворювання, хронічні виразки ШКТ чи будь-які інші смертельні патології — це просто причина в якомусь там порушенні спілкування чи кривому сприйнятті тієї чи іншої ситуації?!».

А я подивлюся тобі в очі й спокійно відповім: ТАК. Так, так і ще раз ТАК! Наше тіло — це дзеркало наших не виплаканих сліз і прихованих образ. І якщо ти не згоден — дай мені шанс пояснити це далі...