РОЗДІЛ 12. Життєві уроки на максималках та горе від розуму

Цей внутрішній бар'єр, як би ти його для себе не називав — страхом, стіною чи лінню, — насправді є лише твоїм суб'єктивним ставленням до ситуації на даний момент. Не більше і не менше. Ти не можеш змінити весь світ, але ти можеш в одну секунду просто змінити своє власне ставлення. Переналаштуй фокус, знайди в цьому приховану вигоду чи позитив.

Ти мені зараз, мабуть, обуришся у відповідь і скажеш: «Слухай, ну бувають такі жахливі життєві ситуації, в яких просто фізично неможливо знайти бодай якийсь позитив!». І знаєш що? Я з тобою повністю погоджуся. Бувають. Але навіть у такому випадку ти можеш принаймні змінити сприйняття і прийняти думку: «Добре, це сталося. Але воно точно мало статися в моем житті для чогось важливого». А от для чого саме, які висновки з цього зробити і як трансформувати цей біль у силу — мусиш зрозуміти саме ти. Це твій іспит.

Тобі доведеться сісти і самотужки все це проаналізувати, відстежити, обдумати. Знайти відповідь: для чого саме ти тут і чому ти опинився саме в такій ситуації, саме в цих душних кордонах і жорстких рамках?

І тут я зроблю тобі маленький спойлер: ти афігієш! Якщо ти дійсно відкинеш убік усі свої звичні відмовки, вимкнеш телевізор і нарешті даси собі час на те, щоб просто розібратися й проаналізувати власні вчинки... Ти реально будеш шокований, мій читачу.

Більше того, я хочу заглибитися в цю тему ще сильніше. Подивись на свій теперішній біль. Якщо твоя нинішня ситуація тобі пекельно болить — знай: вона вже точно повторювалася у твоєму житті раніше. Просто в набагато легшій, «лайтовій» формі. В іншому ракурсі, з зовсім іншими людьми, в інші часи... Але суть була та сама! Та ти тоді просто не звернула на це уваги, відмахнулася, пішла далі. І от тепер життя принесло тобі той самий урок, але вже на максималках. Тепер це повторюється і тепер це по-справжньому боляче. А знаєш навіщо? Для того, щоб до тебе нарешті дійшло: ті минулі рази твій вибір і твій хід були невірними. Ти звернула не на ту дорогу.

І якщо ти не зупинишся зараз, то щоразу надалі цей урок ставатиме дедалі важчим, а битиме дедалі болючіше. Тобі болітиме сильніше просто тому, що ти вперто не вчишся на власних помилках і намагаєшся проскочити іспит «на шару».

Цікава штука — така наука, правда? Недарма в народі говорять, що наше життя — це ще той інститут. Спробуй-но здати всі ці заплутані екзамени без підказок і шпаргалок!

Згодом, звісно, набивши купу гуль і синців, ти все ж таки вчишся проходити ці уроки. Ти починаєш аналізувати, прораховувати кроки наперед, набуваєш того самого безцінного досвіду та життєвої мудрості. Звичайно, так роблять не всі, але більшість із нас таки дорослішає. І от у цей момент, здавалося б, усе мало стати на свої місця, мало б бути набагато простіше і краще жити...

Але... ха... Не все так просто. І водночас — до смішного просто. Бо саме тут, коли ти стаєш таким розумним і досвідченим, починається абсолютно нова фаза. Фаза під назвою «горе від розуму»... ха. І повір моєму слову: це часом буває ще гірше і виснажливіше, ніж просто «йти наосліп».

Чому? Та тому, що своїм новим, таким крутим і вистражданим досвідом ти починаєш вибудовувати вже не просто паркани, а якісь супер-технологічні, високоінтелектуальні кордони... ха! І в декого з нас у цей момент запускається нова, ще більш витончена гра. Але тепер це гра суто із самим собою, де ти сам себе заганяєш у пастку власних занадто розумних думок.

І от ти зараз послухаєш мене, розізлишся і розпачливо вигукнеш: «Та що ж вбіса робити?! І так не так, і так не етак! Як же, курва, жити то життя, якщо вічно навколо якась холера?! Де вихід?!».

А я відповім тобі дуже тихо і просто... СПОКІЙНО.

Для початку — видихни. Весь секрет криється в тому, щоб нарешті почати по-справжньому відчувати себе. Чути свої справжні потреби. Поставити, чорт забирай, себе на перше місце у своєму ж власному всесвіті! Вчитися відчувати й голосно говорити про свої особисті кордони. Чітко розуміти власні пріоритети. Щоразу, приймаючи рішення, чесно запитувати себе: «Мені взагалі комфортно зараз чи ні? У цій конкретній ситуації, з цією конкретною людиною, на цієї ненависній роботі чи в тому місці, де я зараз живу?».

І погодься зараз зі мною: все, абсолютно все вище перераховане — реально змінити! Ти не дерево, ти не прикований до землі ланцюгами. Ти можеш змінити будь-яку декорацію задля свого особистого комфорту, задля свого внутрішнього балансу та своєї душевної гармонії.

Ба більше — це можна, а часом і життєво необхідно робити! Адже часто буває, що усе твоє життя вже летить шкереберть і котиться до біса, а ти судорожно, з останніх сил тримаєшся за ту нещасну тоненьку волосину, на якій усе це тримається. Твої пальці вже зведені судомою, але ти сидиш і вмовляєш себе ілюзіями: «Ну ось ще трошки... Ось зараз відбудеться ще ця одна розмова... Треба просто перетерпіти ще цей місяць... Оце зараз будуть нові зміни на роботі, чи ну давай ще ось цей один, останній раз — і все. Потім усе точно зміниться на краще!».

Та й що? Ну давай, згадай свій досвід. Дійсно так сталося? Дійсно змінилося?

Ні! Нічого не змінилося. Щоразу стає тільки ще болючіше. Щоразу, погоджуючись на це «ще трошки», ти переступаєш через себе, зраджуєш свої інтереси й ідеш абсолютно не в радість собі. Ти добровільно гвалтуєш власну психіку. А потім, коли ліміт терпіння вичерпується, весь цей не виплаканий біль і не висловлений гнів твого скривдженого організму закономірно виливається у важкі фізичні хвороби. Тіло просто вимикає тебе, бо через голову до тебе не дійшло.