Глава 10. Своє місце

У березні Ірину викликали до адміністрації після ранкового класу.

Вона прийшла в теплому трико поверх купальника, волосся ще мокре на скронях.

— Sit down, — сказала жінка, яка колись перекладала їй перший контракт.

Ірина сіла.

На столі лежали два аркуші.

— We extend.

Ірина не ворухнулася.

— How long?

— One year.

— One?

— One year.

— Not three months?

Жінка засміялася.

— No.

Ірина взяла контракт.

Зарплата була вищою. Не набагато, але достатньо, щоб вона тричі перевірила цифру.

— Why more?

— New contract.

— Same work.

— More experience.

Ірина подивилася підозріло.

Жінка усміхнулася.

— This is normal.

Нормальне Ірина все ще перевіряла.

Після репетиції поїхала до Клер.

— Прочитай.

— Я працюю.

— П’ять хвилин.

Клер працювала в невеликій редакції й саме правила чиїсь французькі субтитри. На столі стояли дві чашки, одна з учорашньою кавою.

— Ти знаєш, що я не юрист?

— Знаю французьку гірше за тебе.

— Це дуже низька планка для юриста.

Ірина поклала контракт поверх паперів.

Клер прочитала.

— Рік.

— Так.

— Зарплата така, як ти сказала.

— Так.

— Відпустка.

Ірина нахилилася.

— Де?

Клер показала.

— За неї платять?

Клер відклала аркуш.

— Ти серйозно?

— Я питаю.

— Так.

— Навіть якщо не працюю?

— Саме тому це відпустка.

Ірина взяла контракт назад.

— Дивна країна.

— Ти живеш тут майже рік.

— Це нічого не доводить.

Вона підписала наступного дня.

Потім почала шукати кімнату без допомоги організації.

Оце виявилося складніше за прослуховування.

Перша була над пекарнею. Зранку пахло б чудово, але вікно виходило просто на вентиляційну трубу.

Друга була нормальна, зате власниця після Ірининих документів почала ставити стільки питань, що Ірина сама встала й пішла.

Третю показував чоловік, який назвав ціну вищу, ніж у оголошенні.

— Pourquoi?

Він пояснив щось про меблі.

Ірина показала на єдиний стілець із тріснутою спинкою.

— Ça?

Чоловік образився.

Клер потім сказала:

— Ти не зобов’язана сваритися з кожним орендодавцем.

— Я не сварилася.

— Він подзвонив мені.

— Звідки в нього твій номер?

— Ти дала як контакт.

— Зрадниця.

Четверта кімната була на п’ятому поверсі без ліфта.

Маленька.

Вікно у двір.

Кухня така вузька, що відкриті дверцята шафки перекривали прохід.

Ванна сидяча. Гаряча вода з маленького бойлера. Опалення господиня просила «не крутити даремно».

Ірина пройшла кімнату від дверей до вікна.

Сім кроків.

— Je prends.

Власниця не чекала так швидко.

— Vous êtes sûre?

Ірина теж не була певна.

— Oui.

Потрібна була застава.

Оце боліло більше.

Вона віддала гроші, отримала ключ і весь вечір думала, що зробила помилку.

Наступного дня прийшла ще раз.

Кімната нікуди не зникла.

У суботу переїжджала.

Речей усе одно було небагато. Дві сумки, коробка, старе пальто, нове пальто, кілька книжок, посуд, який віддала мадам Бержер, пуанти.

Marc і Élise допомогли нести.

— Fifth floor? — Marc зупинився на третьому.

— You are dancer.

— Not porter.

Élise пройшла повз із коробкою.