Оповідання

– Помру! Ось тут і помру! Тільки сяду ось тут і помру – Августина Петрівна бадьорим кроком пройшла до шкіряного дивану в кабінеті прокурора міста, полковника юстиції Перетятько. З явним задоволенням сіла, якщо не сказати, вляглася, простягши втомлені ноги.

Перетятько за 30 років служби в органах незалежної України бачив багато трупів, але так, щоб труп утворився в його кабінеті і при цьому командував парадом – уперше. За Августиною Петрівною до кабінету вбіг черговий, який уже подумки писав рапорт з власного…

– Пал Палич, я їй кажу – не можна, а вона – на мене всією вагою! Турнікет з коренем вирвала, Пал Палич!

Пал Палич, вгодований двометровий легінь з видатними щоками та начісом на лисину, звик до того, що час від часу до нього з показовими обшуками до кабінету вривалися СБУ, НАБУ та інші бюджетні організації, з якими треба було ділитися. Але зі жвавими бабульками, здатними знести добротний турнікет, справи ще не мав, і як поводитися, не знав. Тому він обрав стратегію мовчати, кліпати очима, і стежити за розвитком подій.

– Бач, чого придумав! Я 40 років органам віддала, мене сам міністр коньяком пригощав, та я як у рідну хату сюди – а він мене не пускати надумав! Ой, тиск… Тиск підскочив! Помру, прямо тут і помру!

– Може вам пігулку? – обережно поцікавився прокурор Перетятько. Одним оком він поглянув на портрет міністра, який висів праворуч від розкішного дубового столу, якраз над важким сейфом.

– Господь борони таблетки! Я цим фармацевтам не вірю! Коньячком тиск і виправляю. Гарний коньячок усьому голова!

Через 5 хвилин перед Августиною Петрівною стояла накрита галявина – нарізочка з прокурорського холодильника, овочі та заповітна пляшечка Хеннесі. У просторому кабінеті Перетятько, обставленому меблями під старовину, запанувала благосна атмосфера. В Августині Петрівні було щось невловимо знайоме, материнське.

– Боже, прийми за ліки! – хвацько перекинувши стопочку, Августина Петрівна прицмокнула і глибоко вдихнула повітря в неосяжні груди. – В очі закапувати та груди розтирати! – винесла вона вердикт напою.

Прокурор підлікував тиск за компанію.

– Синку, мені операція потрібна. Спина зовсім замучала! А до кого мені, як не до своїх? Викликай швидку, до вас вони швидко приїдуть!

У швидку Августину Петрівну проводжали всім відділом. Вже після того, як пляшка Хенессі остаточно пішла на добру справу одужання старенької. Розчулений Перетятько слізно обіцяв відвідати Петрівну, паралельно видзвонюючи головного лікаря обласної лікарні.

– Синок мій – довірливо повідомила Августина Петрівна лікарям швидкої.

За тиждень перебування у лікарні навколо неї завирувало життя. Діяльна бабуся змусила головного лікаря розпочати ремонт у приймальному відділенні, знайшла спонсорів для купівлі нового обладнання та влаштувала сина медсестри до спортивної школи.

“Я всім допомагаю, і мені ніхто не відмовляє. У мене всюди свої люди”, – часто повторювала Августина Петрівна.

Через тиждень стареньку поклали на операційний стіл – спина і справді вимагала хірургічного втручання. Операцію доручили найдосвідченішому хірургу лікарні. Лікар довго розглядав купола на спині Августини Петрівни – такі він бачив ще замолоду, коли практикантом працював у жіночій колонії.

– 40 років в органах, кажете? Ну, можна й так сказати – хмикнув лікар і розпочав операцію. З Августиною Петрівною все буде гаразд.

Засновано на реальних подіях.
23.04.2021