Свиня.

Сонце уже підбилось височенько, минуло церкву на другому березі річки лизнуло сірі бляшані куполи на ній, перескочило ставок  і виглядало за старезних ясенів які росли через дорогу від обійстя Юрків , дерева були старезні розлогі і засипали вузьким листям все навколо їхня тінь накривала вузьке подвір’я з  порепаним асфальтом, і бетонними латками на ньому. Металеві ворота які висіли на двох таких же металевих стовпах викрашені ядучою масляною краскою були завжди відчинені. Зліва від воріт біля дерев’яного штахетника з залитого бетоном квадрата стримім гусак колонки на якому був одітий  короткий зелений шланг, щоб було набирати воду для поливання чи яких інших потреб.

На  подвір’ї яке ніби здається було у ямі було дві хати стара ще дідова величенька,  саманна  на кам’яному фундаменті гарно вибілена з синіми віконницями, і нова хата цегляна з великими кімнатами, обкладена гарною біленькою плиткою з квіточками по кутах. Цю хату вже будували за часів занепаду Імперії,  коли була можливість як не купити то дістати матеріали для будівництва.

І біля старої хати був новий хлів який стояв на косогорі був на два поверхи з подвір’я був в’їзд в гараж, з протилежної сторони був уже вхід у сам хлів де чулось задоволене рохкання свиней, яких тільки що нагодували.

З хліва вийшла баба Люба молода ще жінка, з короткою стрижкою, заклопотаним лицем, тримаючи в руках два порожніх відра, з залишками каші які відразу поставила під стіну, вхопила мітлу з березових гілок, і почала змітати біля хліва, якесь дрібне сміття. Зібравши непотріб, підхопила відра і пішла до колонки щ об їх вимити, пильно оглядаючи подвір’я, може десь щось треба чи то прибрати чи підібрати, але ніби все було в порядку.

• Володька, Володька,- загукала баба Люба вже набравши відра з водою,  обмивала калоші вдіті на босу ногу підкотивши спортивні штани до колін, в яких поралась по господарству.- Володька, ти мене чуєш, ходи сюди, бо я дам тобі зараз.

Ніхто так обізвався, Баба Люба сплюнула спересердя витерла руки о стару розтягнуту  футболку з вицвівшим принтом і пішла до погреба, тільки но вона зайшла в льох на подвір’ї задзвонив телефон старої моделі ще на кнопках, який лежав у старій рукавиці на сходах.

• А то ще хто ?,- Баба Люба вискочила з підвалу тримаючи в руках алюмінієвий бідончик літра на два, хоча боки були трохи погнуті але все ще блискучий.
• Альо, та ти трасця твоїй матері, не чуєш шо я тебе гукаю, Шо я тобі зараз позвоню, до мене йди сюда, бо я тобі зараз впащекую до матері. Без того тіліфона і висратись вже не вміють,- Баба Люба була зла, на сина на телефони, на прогрес який проник у тихе розмірене сільське життя.
• Повпихують очі в ті тіліфони, світу Божого не бачать, Агій, на вашу голову, робити ніхто ніхрена не хоче, я що всратись біля тих свиней маю..

Баба Люба би ще довго виказувала все що вона думає, і про прогрес і про інтернет, і про сина який світу Божого не бачив цілими днями не виходив з хати поринувши у віртуальні світи.

Відчинилось вікно в хаті, виглянув заспаний син Баби Люби Володька, зажмурився до сонця :

• Що, Баб Люб ?
• Куряче капшо, йди вишень нарви,  пирогів зроблю, і кампоту зварити треба, - сварливо обізвалась Баба Люба, витираючи руки об ганчірку що висіла на виноградні лозі біля хати.
• Та роса там, ще – позіхав Володька протираючи заспані очі, - мені тут ще і код програми дописати треба.
• Нема там роси, сонце вже до обіду повертати буде, а я кропиви піду свиням наріжу, де та верета стара ? Вчора ж ніби на лавці залишала.
• Та я в хлів заніс, - жмурився до сонця син протираючи заспані очі, і розчісуючи рукою темно русе волосся яке стирчало на всі боки мов би голову теля облизало.
• Йди сину нарви, хоч провітришся на воздусі, бо забздів уже всю хату тими паяльниками, і вікна повідкривай,- Баба Люба уже подобрішала, і подумки вирішувала де б то нарвати кропиви, чи до річки йти, чи то на межі нарвати, тай на городі подивитись що до чого треба.
• Та нарву зараз,- скривив губи Володька, - скільки тих вишень треба ?
• Бідончик білий візьми, на сходах його поставила, і повний нарви, вишні рясні Слава Богу, а то пропадуть всі, бо лінь руку простягнути, люди  в городах страшні гроші платять, а тут сраку підняти ніхто не може. Солодкої води їм тільки  давай з магазіну, а це своє домашнє.
• Так вода з магазіну вітамінна і лікувальна,- засміявся білозубо син у вікні,- компот уже не модно пити, а вода з магазіну рекомендована до вживання .
• Я вам зараз усім нарекомендую, так нарекомендую що світу Божого бачити не будете, понавчались жерти всяке гімно а своє домашнє хай пропадає,- знову завелась Баба Люба.

 Та і бабусею  вона ще не стала, хоча натяки і дочці і сину інколи робила, що пора би вже, але Володька тільки реготав коли чув такі розмови і називав її бабою, а ще якось прийшла вона до магазину, чи то хліба треба чи то сірників купити, а там хлопці сиділи в палатці холодненьке пиво цмулили, а в неї гроші в хустинці були замотані разом з телефоном. А замість продавщиці дочка її була, молода дівка файна, бісики пускала  до хлопців а вони до неї.

 Дає Любі термінал щоб телефоном пікнула для розрахунку, а та її купюру, не любила Люба сучасні технології, все село з нею підсміювалось, що живе ще як за царя Тимка, у всіх уже і годинники розумні, і телефони з штучним інтелектом. Навіть батюшка в церкві службу вів онлайн і гроші зразу карту приймав.