***

Вони розійшлись мирно. Без гучних скандалів і образ у бік один одного 

- Вибач, та я думаю нам варто припинити усе це, - дуже тихо каже Хьонджін, пакуючи свої речі в невеличку валізу

- Чому? - тільки й питає Чанбін, стоячи біля дверей.

- Ти ж і сам все розумієш, ці стосунки загибель для нас, - він встає та бере валізу в руки.

- Кар'єра важливіша, - крізь біль усміхається Бін

- Може ти і правий. Там у мене є можливості, а тут їх немає, - знизує плечима юнак та більше нічого не кажучи залишає Чанбіна самого.Він і сам сумно усміхається, але його рішення залишиться незмінним. І обоє парубків це знають.

З цього часу минув рік. І Чанбін досі не може відпустити його. Усвідомлює, що потрібно це зробити, але почуття такі самі сильні, як і раніше. Бін розуміє, що старого не повернеш, і треба рухатись вперед, та щось всеодно змушує його запатись за ці старі примарні стосунки. Він знає, що Джін, як і мріяв став успішною моделлю, і зустрічається з кимось. Со слідкує за ним в інстаграмі, для чого і сам не знає. Та так жити важко, прийшов час відпустити.

Він викидає недопалок в смітник, та поправляючи свій халат повертається в лікарню. Там на нього чекають нові пацієнти у кожного з них своя історія, яку він сьогодні почує. Не встигає юнак відчинити двері, як у нього врізається біловолосий хлопець, що швидко тараторить.

- Ой вибачте, я не навмисно, - він кланяється

- Нічого страшного, не сталось, - усміхається йому Чанбін, - Ви ж поспішаєте? Чи ні?

- О так, я новий інтерн мене звуть Лі Фелікс, сьогодні мій перший день тут, але я ніяк не можу розібратись з планом лікарні, тому ходжу навкруги вже дякий час, - тяжко видихає блондин.

- Я можу допомогти вам з цим, мене звуть Со Чанбін, і я тут головний лікар...