Глава 3. Я свідок її життя

- Повтори…Що ти щойно сказав? – ще не відійшов від шоку про те, що він дізнався хто вона, Чаруня намагалась повірити в те, що почула.

- Ще з того моменту, коли я побачив тебе десять років тому, біля свого будинку, я закохався. - ще раз повторив Любислав, дивлячись прямо в очі Чаруні, і не маючи змогу стримати посмішку, Хотів би я сказати, що закохався я ще раніше, але всьому свій час. Добре, що мені вдалось з нею поговорити. Як все таки важко будучи свідком її життя, ще це скривати. -  Вдруге, коли ти майже звалилась мені на голову, я не одразу тебе згадав, ти настільки змінилась, що десь в середині тільки міг думати, що то саме ти. А тепер я побачив те перетворення, тоді коли ти майже впала на землю, я побачив ту тебе.  І тоді я подумав: «Ось нарешті я тебе знайшов». Я кохаю тебе, Чаруня. – з посмішкою промовляв хлопець, з ніжністю дивлячись на дівчину. Тепер я розумію, чого моє серце билось швидше поруч з тобою.

- Мені не почулось. – відвернувшись, пробурмотіла про себе дівчина, намагаючись зрозуміти що їй тепер робити. Він так змінився. Якщо б не дізналась, то ніколи не подумала, що то був він.

- Не хвилюйся. – побачив, що Чаруні стало ніяково, він посміхнувся, намагаючись стримати свої емоції. – Я знаю, що ти мене не пам’ятаєш. І що ми знайомі десь два тижні тільки. І я не потребую від тебе взаємності, але все таки якщо я помилився і ти щось відчуваєш до мене, то я хотів би це почути.

Він дивився на дівчину з надією і в цей же час готувався до правди. Хоча десь в середині він ще більше хвилювався, що вона скаже, якщо дізнається про нього усю правду.

- Любислав… - почала, підбираючи слова. – Я не можу тобі нічого відповісти. – не дивлячись на хлопця, промовляла дівчина. Він так спокійно про все говорить. От і як йому щось сказати?

- Знаю. – посміхаючись найщиріше, ніж коли небуть, за посмішкою ховав розбите серце. – Я переїду в найближчий час, щоб більше не турбувати тебе. Нікому я нічого не розповім, тому можеш не перейматись. Я не зможу щось про тебе розповісти, бо кохаю… - останнє слово прошепотів, він опустив очі. Я так і знав… Хоча її реакція повністю зрозуміла… Вона та мене знає точно не більше двох тижнів.  Я хотів би тобі сказати це раніше, але поки згадав тебе минуло багато часу. Я поїду одразу як повернуться твої брати, а до цього просто не буду потрапляти тобі на очі. – почухав потилицю, зробив крок назад, – Доброї ночі.

Після цих слів хлопець пішов, залишив дівчину на одинці зі своїми думками. І хоча після цього зберігач намагався якось розговорити її, Чаруня його не слухала. Вона, дізнавшись про все, згадала того малого хлопчика, який завжди вибігав на двір, коли Чаруня  розмовляла з його батьками. І якщо тоді для неї це було забавно, спостерігати за такою реакцією, то дізнавшись, що весь цей час та маленька дитина любила її – було просто важко повірити.

З тієї розмови Любислава та Чаруні минула ніч. Дівчина весь цей час сиділа не рухаючись, намагаючись зрозуміти всі слова, що їй сказав Любислав. Хоч її погляд і став звичайним, але тепер серце наче було не на місці. Дивлячись перед собою, вона знову і знову чула ті слова. Як то так вийшло? Можливо, я щось пропустила за тим, як зник мій талісман.

Дівчина довго не виходила зі своїх думок, згадуючи усі ті митті. Але коли зберігач вже вкотре її гукнув, вона «прокинулась» і звернула свою увагу на тигреня.

- Нарешті! Чаруня, ти чого завмерла? Я тут гукаю-гукаю, а наче у стіну стукаю.

- Вибач, Кустос. Я просто замислилась над словами Любислава. Я і досі не можу повірити в те, що він казав. – промовила, дивлячись на двері.

- Так а він тобі подобається? – спокійно запитав, сідаючи поруч з дівчиною.

- Ні.

- А чого переймаєшся? Якщо він тобі не подобається, то не треба і перейматись. Ти не зобов’язана його кохати, якщо в нього такі почуття. – також спокійно промовив тигреня, дивлячись у вікно. От і як її можна залишити одну?

- Дійсно… - трішки затормошено промовила дівчина, знову про щось своє думаючи.

- Що знову не так?

- Я просто подумала, що він їде через мене, - подивилась на зберігача, - А може домовитись, щоб ми просто не потрапляли в поле зору один одному?

- Можеш запропонувати, але якщо це його рішення, то не зупиняй. -розвів руками, промовив зберігач. Вона так і не здогадалась? Я в шоці… хоча це її діло, але тримати біля себе одного з «трійки» то така собі думка.  Може все таки сказати?

- Добре. – поцілувала тигреня в маківку. – Ти найкращий Кустос.

- Нема за що. – обійняв. От і що тепер робити?

Після невеличкої розмови, Чаруня побігла до Любислава, але того в кімнаті не виявилось. Чекаючи його, дівчина весь день просиділа на кухні, але коли час перевалив за дванадцяту годину, вона вирішила піти його шукати.

Проходячи повз будівель, дівчина намагалась знайти хлопця, але він наче у воду канув. На одній з вулиць, Чаруня випадково зіткнулась із дівчиною, що швидко бігла до автомобілю. Побачив, як її кільце в цю мить засяяло, вона трішки відійшла і викликала зберігача.

- Кустос, ти теж щось відчув? – трішки схвильовано питала, дивлячись у бік автівки.

- Так. – з посмішкою промовив тигреня, спостерігаючи, як машина від’їжджає. – Це був Танзі. Зберігач талісману, який ти могла помітити на шиї дівчини.

- Той кулон з мушлею?

- Так. – повернувся до Чаруні. – Я тобі вже казав, що існує багато талісманів і зберігачів. Кожен зберігач відповідає за свій талісман, який має свої здібності. От у мене, наприклад, левітування, сила, швидкість і можливість телепортуватися. А Танзі – це перевтілення: зміна голосу, зовнішності, віку; а також він єдиний, при якому не потрібний носію ні сон, ні їжа.

- Так та дівчина володіє тим талісманом… - пробурмотіла про себе, дивлячись в бік, куди поїхала автівка.