Глава 2. Срібна смужка

Вранці дівчина прокинулась найперша. Подивившись на годинник, вона помітила невеличкий клаптик паперу, що був захований у її браслет, потираючи очі, вона розвернула його і почала читати текст, який хоч і був написано трішки коряво, але дівчина одразу зрозуміла, що писав цей лист її тигреня.

«Чаруня! Це я, Кустос.

Я відправився до головного, тому що потрібно розібратись в перетвореннях. Декілька днів ти не зможеш перевтілюватись, але твої брати тебе захистять. Просто намагайся дочекатись мене.

Тигреня Кустос. »

Дівчинка посміхнулась. Їй було приємно, що її тигреня про неї піклується, а побачив у кінці «Тигреня Кустос» слід від його маленької лапки, вона не могла стримати радості.

Прочитав, Чаруня заховала листа, щоб його ніхто не побачив і, прибрав у кімнаті, відправилась готувати сніданок.

Весь тиждень Кустос був відсутній і Чаруні доводилось майже не відходити від братів. У самий перший день вона попросила братів побути з нею, пояснюючи це тим, що вона сумувала за ними і хоча це не дуже переконало їх, вони все таки погодились. І дійсно хоча б один з братів, але був поруч весь час. Але за декілька днів до повернення Кустоса, братам Чаруні прийшлось повернутись до рідного містечка. І як вона не хотіла поїхати з ними, все ж таки була вимушена залишитись вдома.

 Вранці брати поїхали, а Любислав ще до їх від’їзду пішов на роботу. Залишившись на одинці в пустій квартирі, Чаруня вирішила трішки прибратись. У неї був сьогодні вихідний і вона хотіла провести його не виходячи з будинку, але те, що їжі майже не зосталось, змусило її вийти на вулицю.

Ідучи по вулицям міста, вона відчувала, що за нею хтось постійно стежить. Вона декілька разів тяглась до свого кільця, намагаючись викликати зберігача, але торкнувшись «пустого» пальця вона трішки поникла. Треба було все ж таки перебитись тим, що було в холодильнику. Салатик також непогана їжа. Намагаючись забути о можливому переслідувачі, швидко забігла до найближчого магазину.

Швидко скупившись по найнеобхіднішому, вона вирішила викликати таксі. Водій приїхав швидко і допоміг загрузити пакети у багажник. По дорозі у машині була повна тиша, дівчина весь час дивилась у вікно і періодично, здавалось, що вона бачила того переслідувача, але тільки-но вона прикривала очі, як він зникав. Думаючи, що це все її уява, вона тяжко зітхнула і подивилась перед собою. Вже приїхали… Так швидко. Розплатившись і забрав свої речі, дівчина подякувала водію і направилась до свого будинку, але перед самими дверима її все таки наздогнали.

У самих дверей, він поклав руку на її плече, чим викликав сотні мурах. Завмерши, дівчина довго не наважувалась обернутись, але почув голос, всі її підозри підтвердились. Намагаючись стримати всі емоції при собі, дівчина натягнула посмішку і обернулась.

- Привіт. – спокійно привіталась дівчина, прибираючи руку зі свого плеча.

- Я не думав, що ти зможеш вибратись з того ставка. – з посмішкою промовляв хлопець, відходячи до поручнів, - І чого ти тоді тікала від мене? Ми ж просто хотіли поговорити. – зістрибнув у низ, він злетів, і активував купол, який не пропустить таких як вони, він опустився і подивився дівчині у вічі. – Ти завжди від мене тікаєш.

- Я не тікаю. – притулившись до дверей, дівчина зараз просто сподівалась, що її брати до неї прийдуть. Ох, Кустос, як мені не вистачає тебе зараз.

- Якщо не тікаєш, то зараз піднімешся до мене. – посміхаючись, хлопець підлетів до самої вершини купола. Якщо в неї є її сімейна реліквія, то вона підлетить.

- Ага, зараз. Тільки зберусь. Де ж там ті ключі?! От як потрібні, так їх не знайдеш. – дівчина намагалась швидко знайти ключі, але вони наче під землю провалились.

Від такої довгої відсутності дівчини, хлопець не витримав і спустився до неї. Побачив, що вона щось судорожно шукає у сумці, ще раз звернувся до неї.

- Чаруня, а що ми тут робимо?

- Та думала, якщо постою тут і щось пошукаю у сумці, то ти просто підеш. – відклала сумку, - Але чогось це не спрацювало… - пробурмотіла дівчина, вже думаючи як можна зв’язатись з Кустосом. От… не треба було все таки виходити з дому. Добре! Розмова, кращий вихід. – А чого це ти раптом вирішив сюди прилетіти? – взяв сумку, вона поклала її на килимок, що знаходився біля дверей, і присіла на неї. Сподіваюсь, що брати приїдуть швидше. Вони ж відчули, що Маркус застосував силу? Ну хоч трішечки...

- Якщо ти думаєш, що таким чином зможеш не перевтілюватись, то ти помиляєшся.

- Та ні. – сіла зручніше і подивилась на хлопця, який зараз «стояв» на проти неї. – Так чого ти вирішив сюди прилетіти? – спокійно перепитала дівчина, скляним поглядом пронизуючи хлопцям.

- Я бачився з Тимуром, і раптом дізнався, що він бачив тебе нещодавно. Я і прилетів побачити тебе. Бо якщо вірити чуткам, то у тебе немає сімейної реліквії, тобто вижити після того падіння було майже не можливо. Питання залишається як ти ще можеш літати, а головне питання як ти навчилась перевтілюватись? Нагадаю, що у нас ніхто так не може.  

- Не варто вірити усім чуткам. До того ж я не втрачала свою реліквію сімейну.

- Тоді ти зможеш прямо зараз піднятись за мною до вершини купола. Тут всього чотири кілометри в гору. Для нас так взагалі це не висота. Такого скляного погляду я ще ні у кого не бачив. Ох ти ж, дитинка виросла.

- А чого одразу так? Я після магазину, мені хочеться відпочити, а не щось тобі доводити.

- Якщо так, то чого ж тобі не зробити один малюсінькій політ і сиди собі спокійно в домі, чіпати точно ніхто не буде. Такий моторошний погляд. Треба це все закінчувати.

- Через це я так розумію, ти тоді мене «скинув»?