Глава 1. Нічний гість

Сидячи на роботі і чекаючи, коли вже можна буде піти додому, дівчина дивилася у вікно. Тримаючи в руці кільце, вона іноді переводила погляд на нього, а всі думки були зайняті тим «свідком».

Думки дівчини, перервав телефонний дзвінок. «Прокинувшись» і озирнувшись, перевела дзвінок до себе, після чого відповіла.

- Компанія «Ciel», Ч… Марта. І де цю Марту носить? Її телефон тут розривається… Слухаю Вас.

- Добрий день. Чаруня, це ти? – перепитав хлопець, подивившись на телефон.

- Так… - замислилась, подивилась на свій телефон, що за багато часу не звуку не видав. Розрядився?. – Юстин? То ти?

- Ну нарешті! Я до тебе додзвонитись не можу! Я це, я! – радівши, промовляв хлопець, підійшов до вікна. – Твій особистий не відповідав. А я ледве знайшов твій робочий.

- Вибач, мій розрядився і, - подивилась на годинник, - Я тебе зараз перенаберу, а то по робочому розмовляти, не по роботі, заборонено.

- Чекаю.

Завершив виклик, дівчина увімкнула свій телефон і підключив його до мережі, перенабрала хлопця.

- Привіт ще раз, – більш спокійно промовила дівчина, прибираючи стіл і вже готуючись піти додому. Треба не забути зайти в магазин. Точно! Брати ж приїжджають, то треба набити холодильник.  Що там в мене було…

- Привіт, привіт. Так чого я тобі дзвонив. – сів зручніше в крісло, подивився в панорамне вікно, спостерігаючи як заходить сонце.

-  Слухаю… - взяв листок з ручою, почала писати, що треба купити. Огірки, помідори, чебрець? Ні не потрібен, Форель… Хоча її майже ніхто не їсть, крім Омеляна, то чого її купувати, дорослий хлопчик сам збігає…

- До мене тут друг нещодавно заходив… Ти його не знаєш…

- Ага, ага.. – майже не слухаючи, що каже хлопець, продовжувала писати перелік продуктів. Що там ще… Майонез? Та там наче щось залишилось… Ну добре, куплю, а там що буде. Треба якусь їжу ще замовити.. Піца? Ні. Суші? Іринею не сподобаються… Може пельмені купити? Точно, тоді пельмені…  Кіло? Вистачить… А та, тож тільки одному. Пакетів двадцять гадаю вистачить на завтра. А що ще… Мені потрібно щось собі на роботу купити… Вставши зі свого робочого місця, підійшла до холодильника і дістала їжу, що залишилась.

- Так от він приїхав нещодавно, а так як ми давно не бачились, то ти розумієш. Сходили в бар, поїздили по клубах, ну звичайний відпочинок…

- Мг… - скривившись, повернула їжу до холодильника. Це точно не підходить. Так тоді треба ще якийсь салат і їжу замовлю в ресторані, це буде швидше. Так, а купити треба ще простирадла, наволочку і матраци потім… переночують поки на надувному матраці, бо ліжка сьогодні вже точно не привезуть. Подивилась на годинник. Наче все…

- І так от, він мені, коли ми повертаємось, каже, що немає де пожити. Він та приїхав не на день. А в мене ремонт, я сам у готелі сплю і іноді на роботі, бо готелі то дуже дорого. Добре, що дружина поки в іншій країні, не треба за двох перейматись. І тут подумав, що було б добре, якщо він поки пожив у тебе…

- Угу… - займаючись своїми справами і не слухаючи вже зовсім співрозмовника, дівчина ще раз переглядала список. Так… Їжа, спальне… Точно! Не забути з ними з’їздити у магазин. Ще машину забрати з автомийки. З хімчистки речі забрати і не забути занести Мирославу документи, а то знову в ночі тривожить буде. – Дуже цікаво. Я повністю тебе підтримую.

- Ну там не багато… Місяць… Рік. Вона так швидко погодилась? Це добре, бо шукати зараз по друзям, не факт, що вони в місті.

- Ага, я зрозуміла… Ну рік так рік… Теж мені новину сказав, я ж і так знаю, що його дружина десь на рік поїхала. От чудний.

- Я так рад, що ти погодилась. Його якщо шо Любислав звуть. Якщо буде погано вести, дзвони. Сьогодні він до тебе заїде.

- Ага… Все зрозуміло.. Щось я все таки забула… Ковбасу! Точно.  Взяв ручку, дописала. Блін… А що Юстин казав? А та то не важливо гадаю. Напевно знову за дружиною сумує. Він же про неї казав? Ну якщо не заперечує, тоді як зазвичай. – Це все?

- Так. Дякую тобі, Чарунька! Ти найкраща! – подякував, він завершив виклик і поспішив, щоб сповістити друга.

- І за що дякую? За те що він розповів вкотре про дружину? Ну добре. Так, що там по списку… Наче все записала.

Коли робочий день закінчився, Чаруня поїхала до магазину. Купив все необхідне і зробив ще декілька справ по списку, повернулась додому. Приготував невеличкий перекус, вона дістала з полиць п’ять надувних матраців, п’ять ковдр і стільки ж подушок.

- Припустимо, що Омелян займе матрац-мушлю. Іринею та Вогнедару дістались зі спинкою. Вони менш прискіпливі, то, гадаю, що ніч переночують. Сподіваюсь, брати йому не скажуть… Устим, пробач, але тобі дістався дитячий… З бортиками також круто. Гадаю, що вони не так добре розбираються в матрацах, щоб потім я спала на вулиці. Сокіл, тобі джекпот. – авокадо! Сама б такий хотіла, але з нього вже звалилась. Так що… Треба все таки в цю квартиру купити ліжка… а то один диван і то тільки для того, щоб туди речі складувати не дуже зручно…. Треба до списку ще шафу занести… а також стільці бажано не один мати і стіл нормальний купити, а не журнальний. А що мінімалізм! Напевно…

Дівчина дивилась на свою пусту величезну квартиру. І хоча в домі було кімнат сім, дівчина користувалась тільки трьома і то через те, що там майже не бувала. З меблів у неї був тільки диван, телевізор, журнальний столик та крісло- мішок. Дуже багато матраців надувних, бо вони часто їздили на море, а також всі кухонні прилади. Посміхаючись, вона вже відчувала, як її брати будуть в «захваті» від такого «мінімалізму».

- Краще, ніж на підлозі спати…

Затвердила дівчина, і склавши речі на диван, пішла на кухню.  І куди тепер дівати всі ці одноразові тарілки? Питала в себе, дивлячись на журнальний столик. Треба все таки посуд купити! Стільці і бажано ще подушки. Шафу я ж записала? Дивлячись по сторонах, намагалась знайти свій рюкзак. Знайшов його біля дверей, вона, взяв ручку, швидко поповнила список і в той же час закреслила те, що вже купила. І столи до кімнат! Точно! А то вони ж не на один день приїдуть.