Право на другий шанс

Глава 23 
Право на другий шанс. 
Після історії з дільничним Тарас і Катерина почали спілкуватися частіше. Вони Як здавалося Катерині, випадково зустрічалися біля під'їзду. Іноді разом пили ранкову каву в маленькій кав'ярні неподалік будинку.  Декілька разів Тарас залишався у Катерини до ранку. Між ними не було кохання. Їм просто було зручно разом. Тарас ніколи не нав'язувався. Не ставив незручних запитань. Не цікавився її минулим. Він просто був поруч. І саме це Катерина цінувала у ньому найбільше.  
Одного вечора, проводжаючи її до дверей квартири, Тарас трохи ніяково усміхнувся. — Катю...  
— Так?Кажи.   
— Може сходимо кудись?  
Вона уважно подивилася на нього. — Ти пропонуєш мені  побачення?  
Він розсміявся. — Хотілося б, щоб так. Але якщо ти не готова. Він ніяково посміхнувся -  Нехай це буде просто  вечеря. Як подяка за те, що ти тоді допомогла мені.  
Катерина замислилася. Потім кивнула. — Добре. Вона давно хотіла трохи розвіятися. То чому – б не у його компанії. Тим паче, що з ним було легко та спокійно.  
- Але давай після роботи. Я завтра спробую звільнитися раніше. 
— Домовилися. Він увесь, аж засяяв.  Наступний  день вона була вся в справах. До часу, коли за нею прийде Тарас,  залишалося менше ніж пів години. І жінка перед дзеркалом, вкотре поправляла свій і без того, майже бездоганний макіяж.   
Секретарка Тоня, саме занесла їй останні документи. Поклала на стола. — Пані Катерино, вона винувато посміхнулася. – Там до вас відвідувач.  
— Хто?  
—  Ви будете здивовані.  
Катерина  вийшла до приймальні, і завмерла.  
Посеред коридору стояв Сергій. У темно-синьому костюмі. Білій сорочці. З акуратно зав'язаною краваткою. У руках він тримав великий букет білих троянд. Неголеність зникла. Очі стали ясними. Статура стрункою.  
Перед нею стояв той Сергій, якого вона колись пустила у своє життя. Це Катерина відчула серцем. Воно тьохнуло, якось незвично. Підстрибнуло до горла.   
Побачивши Катерину, він повільно підійшов. А потім несподівано опустився перед нею на одне коліно.  
Секретарка Тоня здивовано завмерла.  
— Катю... Його голос тремтів. — Пробач мені. Я останнім часом, поводився як  негідник. Я знаю це. І визнаю. Він опустив очі. — Я пройшов лікування. Закодувався. Більше не п'ю. І не збираюся. Я дуже багато думав. Про батька. Про себе. Про тебе. І зрозумів, що найбільше в житті боюся втратити саме тебе. Якщо вже не втратив.  
Катерина слухала і мовчала.  
— Якщо захочеш... Вижени мене. І я більше ніколи не з'явлюся у твоєму житті. Обіцяю. Але перш ніж піти. Я хочу, щоб ти знала. Я кохаю тебе. Більше за власне життя. Я не хочу більше жити без тебе. 
Катерина дивилася на нього, не кліпаючи. Перед нею був уже не той розгублений чоловік, який благав її про фіктивний шлюб. І не той, хто переслідував її. Перед нею був Сергій. Той самий. Який колись ночами слухав її сльози. Який умів мовчки тримати за руку. З яким було тепло та спокійно.  
У грудях щось боляче стиснулося. І тільки вона хотіла щось відповісти, саме у цю мить двері приймальні  відчинилися.  
— Катю, я...  
На порозі стояв Тарас.  
Він одразу побачив Сергія. І квіти. І його коліно.  
Обличчя Тараса враз стало серйозним. Він повільно підійшов до суперника. — Знову ти...  
Сергій підвівся. — Я не прийшов сваритися. Він дивився на Тараса з викликом. 
— А навіщо тоді ти тут?  
— Попросити пробачення. 
Тарас недовірливо всміхнувся. — Після всього, що ти їй зробив?  
Він подивився на Катерину. — Це той самий чоловік, який нещодавно не давав тобі спокою? Я не помиляюся?  
 — Так.  
Тарас перевів погляд на Сергія. — І що, тепер ми будемо суперниками у боротьбі за її серце?  
- Будемо. Впевнено відповів Сергій.  
Руки Тараса мимоволі стиснулися. Ще б мить, і можливо була – б бійка.  
Але Катерина зробила рішучій крок уперед. — Тарасе...  
Він одразу повернувся до неї.  
— Будь ласка... Залиш нас з Сергієм сьогодні удвох. Я хочу з ним поговорити. Так треба.  
Запала тиша. Тарас дивився на неї кілька довгих секунд. Якось оцінююче. Трохи здивовано. У його очах не було злості. Лише глибоке розчарування.  
Він повільно опустив очі на букет польових квітів, який приніс для неї. Потім поклав його на лавку біля стіни. — Я зрозумів. Тихо сказав він. — Ресторану сьогодні не буде.  
Катерина винувато опустила голову. — Вибач...  
Тарас сумно всміхнувся. — Нема за що.  Пока. Щастя вам. Що ж, кожна людина має право вислухати того, кого колись кохала.  
Він перевів колючий погляд на Сергія. — Так що, друже – бобер, не змарнуй цей шанс. Другого може не бути.  
Після цих слів він мовчки розвернувся і пішов.  
Катерина дивилася йому вслід. На душі було важко. Вона розуміла, що щойно зробила боляче хорошій людині.  
— Катю... Тихо озвався Сергій.  
Вона повільно повернулася до нього.  
— Що?  
Він розгублено похитав головою. — Навіщо ти це зробила?  
Вона сумно всміхнулася. — Не знаю...  
Вона і  справді не знала. Можливо, тому що в її серці ще жила пам'ять про того Сергія, який був для неї самою близькою людиною. А можливо, тому що кожен  заслуговує хоча б на один справжній шанс.  
Вона зробила крок до дверей. — Сергію...  
— Так.  
— Іди зараз. Дай мені час. Я сама знайду тебе. Або... Не знайду.  
Він мовчки кивнув. Поклав букет троянд біля її ніг. Поруч з квітами Тараса. І повільно пішов.  
А Катерина ще довго стояла в порожньому коридорі. Біля її ніг лежали два букети. Один — від чоловіка, який міг стати її майбутнім. Другий — від чоловіка, який просив повернути йому це майбутнє. І вперше в житті вона не знала, яке рішення буде правильним. А секретарка Тоня дивилася на неї дуже здивованими очима. Вона ще ніколи не бачила свою керівницю такою розгубленою.