Останній шанс

Глава 21 
Останній шанс. 
Катерина довго стояла біля дверей квартири Сергія. Вона згадувала те, якою була їх остання зустріч. Жінка не знала, чи правильно вона робе. Але адвокат, яким вона зараз була, змусив  натиснути на  кнопку дзвінка.  
За дверима почувся невпевнений повільний крок. Замок клацнув. На порозі стояв Сергій.  
За кілька місяців він змінився до невпізнання. Неголений. Запалі очі. Пом'ятий светр. Від нього пахло тютюном, горілкою, та безсонними ночами.  
— Катя. Ти? Навіщо?  Він навіть не приховував здивування.  
— Я зайду?  
Сергій мовчки відступив.  
У квартирі панував безлад. На столі стояли порожні пляшки. Штори були щільно засунуті.  
— Що ж ти із собою зробив, Сергійку. Катерина говорила майже пошепки. А він лише сумно всміхнувся.  
— Так вже як  є.  
Потім Сергій, коли зрозумів мету її візиту,  тихо запитав: — Катю, мене посадять? Ти ж тут як адвокат тієї жінки, яку я ледь не вбив? Вона не відповіла одразу. Вона просто не знала, як правильно сказати йому. — Якщо нічого не зміниться... ризик є. Сказала вона сухою професійною мовою. 
Сергій опустив голову. — Але ж у мене, у нас,  є гроші. Батькові гроші. Він різко підвів очі. – Ти про них пам’ятаєш?  Нам потрібно одружитися. Хоча б формально. До завершення строку, визначеного в заповіті, залишився лише рік. Інакше все піде на благодійність. Я зможу відшкодувати збитки. Заплачу скільки треба. Я не хочу до в’язниці.  
Катерина довго дивилася на нього. — То ти готовий, щоб заплатити за свою помилку,  навіть на фіктивний шлюб?  
— А хіба є інший вихід? Він підійшов ближче. — Катю, спаси мене. Повторив - Я не хочу до в'язниці. Я дуже її боюся. У його голосі не було гордості. Лише відчай.   
- Я подумаю, що зможу для тебе зробити. І пішла. Вона вже зробила для себе висновки.  
Того ж дня Катерина попросила про зустріч Ірину Костянтинівну.   
— Зараз я прийшла до вас не як адвокат. Як проста людина. Почала Катерина. -  І зараз хочу розповісти вам історію, яка призвела до того, що Сергій розбив вашу автівку. Якщо вам не цікаво, можете піти. Я не ображусь.  
- Я вас слухаю. Відповіла Ірина. І тоді  Катерина почала розповідати:  Про матір. Про Миколу. Про своє трагічне кохання. Про лист. Про смерть. Про те, як Сергій зламався після втрати батька. Закінчивши, вона сказала: — Я не виправдовую його. Він винен. І має відповісти. Але він не є злою людиною. Він просто перестав справлятися зі своїм болем.  Якщо хочете, я сама  гарантую повне відшкодування всіх ваших збитків. Якщо ви погодитеся на примирення, я особисто простежу, щоб кожна копійка, яка належить вам по закону, була відшкодована.  
Ірина довго мовчала. Вона обмірковувала все що почула. Потім тихо сказала: — Ви дивна людина, пані адвокат. Дуже дивна. 
— Чому?  
— Бо рятуєте того, хто зробив вам стільки болю. Навіщо вам це? Катерина сумно усміхнулася. — Мабуть, так треба. Мені.  
Ірина важко зітхнула. — Добре. Я погоджуся на примирення. Але лише за однієї умови.  
— Якої?  
— Якщо він  лікуватиметься від алкогольної залежності.  
Катерина щиро усміхнулася. — Обіцяю.  
Сергію про цю угоду вона планувала розповісти наступного  дня.  Але він випередив її. Увечері у двері квартири, де мешкала Катерина, подзвонили.  
На порозі стояв Сергій. Поголений. У чистому одязі. Із букетом польових квітів. — Можна?  
— Заходь.  
Він простягнув квіти. — Дякую тобі. Я знаю, що ти для мене зробила. Мені дзвонила Ірина.  
Катерина поставила букет у вазу. — Я зробила це не заради тебе. А заради справедливості. І в мене є на це вільні кошти. Для мене це не буде проблемою. 
Він кивнув. — Я все одно вдячний. Потім тихо сказав: — Катю, пробач мені за слова, які я тоді гарячково… Він хотів ще щось сказати, але не зміг. Але втім продовжував:  - я кохаю тебе. І кохатиму  завжди. Давай почнемо все спочатку. Весь цей час, що ми не бачилися, ти у думках постійно була поруч. Я марив тобою. Але боявся шукати тебе. Я винен. Я так винен перед тобою, що навіть не знаю як вимолити прощення. 
Вона повільно похитала головою. — Ні, Сергію. Не треба. 
— Чому?  
— Бо зараз ти вже зовсім не та людина, яку я колись знала. Спочатку врятуй себе. А вже потім ми може повернемося до думки  про наше майбутнє. Якщо це буде можливо. Але я, пробач, зовсім не бачу нас разом.  
Він ще кілька хвилин щось казав. благав її. Навіть намагався встати навколішки. Та Катерина більше не бачила у ньому ту людину, якій вона колись віддала всю себе. І зараз лише мовчки відчинила перед ним двері. — Іди з Богом.  Сказала сухо. - В тебе тепер свій шлях.  
Сергій опустив голову. — Добре.  Та пішов.  
Що творилося зараз у його голові? Розпач, гнів. Розтоптана гордість? Він сам не міг розібратися у цих почуттях. І тому пішов до найближчого бару.  
Минуло близько години.  Катерина тільки зробила  собі вечірній чай, та вийшла на балкон, подихати свіжим повітрям. Коли у двері почали гучно стукати.  
— Катю! Катерина! Відчиняй! Швидко! Я знаю, що ти вдома! Голос був хрипкий. Він трохи ламався. І  вона одразу зрозуміла. Він  випив. І добряче. 
— Катя! Не проганяй мене! Я хочу бути з тобою. Відчини! Стукіт ставав дедалі сильнішим. Сергій гупав по двері і ногами, і руками, і навіть головою. 
У під'їзді відчинилися сусідні двері. На сходовий майданчик вийшов високий худорлявий чоловік років тридцяти з хвостиком.  
— Гей, ти! Може вже досить?  Його голос лунав  спокійно, але твердо.  
Сергій різко обернувся. Він зараз був агресивним. — А ти хто такий? Чого тобі треба?  
—Я сусід Катерини Миколаївни. І раджу тобі припинити. Поки що по доброму. 
Сергій хотів щось відповісти. Та чоловік лише мовчки став між ним і дверима сусідки. Цього виявилося достатньо. Сергій опустив очі. Розвернувся. І, похитуючись, повільно пішов сходами вниз.  
Через кілька секунд двері квартири відчинилися. Катерина обережно визирнула. — У вас тут усе гаразд?  
— Так... 
-  Дякую вам. Ви мій спаситель. Вона роздивлялася вм’ятини та подряпини на дверях. 
— Може, викликати поліцію?  
Вона втомлено похитала головою. — Не треба. Просто… Він же пішов. От і  хай кудись піде. Головне, щоб не повертався. 
Чоловік мовчки кивнув. — Якщо знову знадобиться допомога,  я поруч. До речі, мене звати Тарас.  
Катерина вперше уважно подивилася на свого сусіда. І ще не знала, що саме ця випадкова зустріч стане початком зовсім нової сторінки її життя.