Справа 417

 Глава 20.  
Справа № 417 . 
Повернувшись до квартири, Катерина довго сиділа, дивлячись на телефон. Перед очима знову й знову поставали події останніх днів. Зустріч із нині вже покійним батьком. Його лист. Похорон. Ковдра з плямою крові на канапі.  І головне, слова Сергія. «Це все через тебе...»  
Вона більше не могла тримати все в собі. Тремтячими пальцями набрала мамин номер.  
— Доню... 
Почувши голос Наталії, Катерина розплакалася. Вона розповіла їй усе. Від першої до останньої хвилини. Не приховуючи нічого. З подробицями.  
На іншому кінці дроту довго було тихо. Потім Наталія твердо сказала: — Я вилітаю до тебе. 
Через два дні вона вже була в Україні. Саме встигла на похорон.  
Миколу проводжали дуже багато  людей. Колеги. Судді. Клієнти. Студенти. Усі говорили, що країна втратила гарну людину, блискучого адвоката.  Було багато промов. Духовий оркестр. І ціла гора вінків на свіжій могилі. 
Наталія у чорній сукні та окулярах, мовчки стояла осторонь. Вона не плакала. Сльози закінчилися ще багато років тому. Лише тоді, коли труну почали опускати в землю, тихо прошепотіла: — Прощавай.  
Увечері вони з Катериною, вже вдома,  вирішили трохи пом’янути цю людину.  
— Доню...  
— Так, мамо?  
— Забудь про Сергія. Назавжди.  
Катерина здивовано підняла очі.  
— Мамо...  
— Ні, Катю, ти послухай мене. Уважно. Я не хочу тобі нічого поганого. Я прожила достатньо, щоб зрозуміти одну річ -  кохання не повинно ламати людину. Воно має робити її сильнішою.  
Наталія взяла доньку за руку. — Якщо між вами щось було, і ти боїшся, що вагітна, — не приховуй цього від лікаря. Насамперед дізнайся правду.  
Катерина мовчки кивнула.  
— А якщо... Вона не договорила.  
— Не поспішай із рішеннями, — спокійно сказала Наталія. — Але й не жертвуй своїм майбутнім лише через почуття провини чи страх залишитися самій. Як я колись.  
Вона міцніше стиснула руку доньки. — У тебе є диплом. Є справа, яку тобі залишив батько. Тепер працюй. Живи. А людина, яка справді буде твоєю долею, сама знайде тебе. Не занапасти себя, як я колись. Не треба. В тебе все попереду. І може хоч ти колись будеш щасливою. 
Катерина мовчки обійняла матір. Вона все розуміла. Її думки були майже такими, як слова матері. І Катерина була згодна з ними. 
А от Сергій, після похорону батька, ніби перестав жити. Він майже не з'являвся на роботі. Не відповідав на дзвінки. Увечері все частіше заходив до барів. Спочатку казав собі, що це лише один келих. Потім — два. Згодом алкоголь став його єдиним способом не думати.  
Минуло понад пів року. Катерина повністю занурилася в роботу. Вона стала хорошою  адвокаткою. Уважною до деталей. Наполегливою. Чесною.  
Чутки про молодого юриста, яка виграє навіть складні справи, швидко розійшлися містом.  
Одного ранку секретарка Тоня, повідомила: — До вас нова клієнтка.  
До кабінету зайшла жінка років сорока. Рука була в гіпсі. На обличчі ще виднілися синці.  
— Мене звати Ірина Костянтинівна. Мені потрібен адвокат. Друзі порекомендували вас.  
Катерина запросила її сісти.  
— Розповідайте.  
Жінка поклала на стіл фотографії  понівеченого автомобіля. Поліцейський протокол. Медичні довідки.  
— П'яний водій вилетів на зустрічну смугу. Мою нову, взяту у кредит машину, практично знищено. Я кілька тижнів провела в лікарні. Я хочу добитися справедливості. Компенсації від винуватця. Великої компенсації. Я підприємець. І того дня мала підписати контракт, який – би змінив моє життя. Але з вини п’яного молодика, я втратила майже все.  
Катерина уважно переглядала документи. Потім, коли  відкрила поліцейський протокол. Її погляд зупинився на прізвищі обвинуваченого. Пальці мимоволі стиснули аркуш. Світ ніби завмер. У графі було написано: Сергій Миколайович Коваленко. Адвокатка не вірила своїм очам. І все ще сподівалась що це однофамілець покійного батька. Але – ж -  Миколайович. Вона знала, що батько дав прийомному сину своє прізвище, та ім’я по батькові. 
Катерина ще раз перечитала документ. Потім ще. Помилки не було. Згодом виявилося  що саме Сергій сидів за кермом того вечора.  
Вона повільно заплющила очі. Здавалося, доля знову змушувала її зробити вибір. І цього разу він міг коштувати комусь свободи.