Остання воля

Глава 19 
Остання воля. 
Дорога до адвокатської контори минула майже мовчки. Сергій швидко їхав, та міцно стискав кермо. Катерина сиділа поруч, дивлячись у вікно. Ніхто не знаходив слів. Щось казати було зовсім зайвим. 
Біля офісу вже стояла  машина поліції. Працівники, яких по черзі допитували,  збилися в невеликі групи. Ніхто не розмовляв голосно. Лише перешіптувалися. Щойно Сергій і Катерина зайшли до приймальні,  зразу з’явився  Андрій. Його очі були червоні. Вираз на обличчі розгублений. — Сергію… 
— Як це сталося? — Не давши йому  вимовив те що він хотів, перебив його хлопець.  
Андрій важко опустився на стілець, для клієнтів. — Я сьогодні прийшов першим.  О пів на восьму. Світло в кабінеті  горіло. Я подумав, що Микола Васильович знову працював усю ніч. Постукав. Той не відповів. Відчинив двері... Андрій заплющив очі. — А він уже був мертвий. Він отруївся таблетками. Біля нього лежала пуста упаковка.   
Катерина відчула, як похололи її руки.  
— А на столі лежав конверт. З вашим ім'ям. Микола Васильович судячи з усього, навмисно залишив його так, щоб побачили одразу. Ось він.  
Андрій дістав його із теки. Простягнув Сергію.  
Той кілька секунд не наважувався  відкрити. Потім повільно дістав аркуш. Почав читати. Голос тремтів. «Сергію, доню.  Якщо ви читаєте цього листа, значить, мене вже немає. Насамперед хочу попросити у вас вибачення. Я прожив життя, зробивши у ньому лише одну страшну помилку. Вона зруйнувала долю Наталії, забрала у мене тебе, Катруся. Та ледь не призвела мене до ще більшого гріха. Сергію... Дякую тобі за все. Ти був для мене сином не по крові, а по серцю. Катю... Якщо колись зможеш, пробач мені. Хоч трохи. Я хочу лише одного — щоб ви були щасливі. Я чув, як ви спілкувалися по телефону. Знаю, що ви і зараз разом. Я здогадувався про це. Саме тому в моєму заповіті зазначено: усе моє майно, та заощадження  перейдуть вам обом лише за умови, якщо ви створите сім'ю. У вас для цього є два роки. Я вважаю, що цього достатньо, щоб прийняти таку важливе для вас рішення. Якщо ж ні — усе буде передано благодійному фонду правової допомоги дітям-сиротам. І ще... Сергію, якщо матимеш сили, попроси пробачення у Наталії від мого імені. Я не кохав її, а просто перевернув усе її життя. І зрозумів це надто пізно.» підпису не було.   
Сергій повільно опустив аркуш. По його щоках текли сльози. — Боже...  
Він не помічав нікого навколо. Лише дивився десь у далину.  Потім раптом різко повернувся до Катерини. В очах були біль, відчай і розпач. — Якби не все це... Його голос урвався. — Якби ви з ним не зустрілися!  Батько був би живий! Це все через тебе! Ти є, а його більше немає! Це ти винна у його смерті! Тільки ти!   
Катерина здригнулася. — Сергію... 
— Це все через тебе! Нащо ти взагалі з’явилася у нашому житті?!  Слова ці зірвалися з його вуст  раніше, ніж він устиг їх зупинити.  
Катерина зблідла. Наче її вдарили. — Ти справді так думаєш? Запитала вона. Сергій мовчав. Лише важко дихав. — Я не знаю! Я вже нічого не знаю! Не хочу знати!  Він схопився за голову. — Підіть всі під три чорти! Залиште мене! Мені треба побути самому. Не чекаючи відповіді, він швидко вийшов із кабінету. Двері за ним гучно грюкнули. Катерина залишилася стояти нерухомо. До смерті, додалася ще й розпач. Біль розчарування.  
У руках вона стискала той лист, від батька, який вона сама, так і не встигла дочитати. Андрій тихо підійшов до неї. Узяв руками за плечі. — Не слухайте його. Він зараз не тямить, що говорить. Він зовсім не в собі. Пробачте його. Він щойно втратив батька.  
- Я теж. Катерина мовчки похитала головою. По її щоці повільно скотилася сльоза. — Але ж ці слова Сергій  сказав свідомо...