Освідчення

 Глава 13 
Освідчення. 
Після знайомства із Сергієм життя Катерини ніби набуло нових барв. Вона швидко зрозуміла, чому Микола так тепло ставився до свого нерідного сина. Сергій був відкритим, доброзичливим і мав дивовижне почуття гумору.  
Він працював інженером у будівельній компанії, любив фотографію, походи в гори та  старі автомобілі.  
— Схоже, ми могли б дружити і без Миколи Васильовича, — одного разу засміялася Катерина.  
— Я теж про це подумав. Ти будеш просто чарівною мачухою — відповів Сергій. — Тільки не називай його постійно «Микола Васильович». Він від цього почувається років на десять старшим. А мені так зовсім ріже вухо.  
— А як мені його називати?  
— Придумай. Фантазія ж є.  Але давай якось природніше. Чи у вас з моїм батьком,  чисто товариські відносини? Він хитро підморгнув.  
Минав час. Катерина дедалі частіше приходила до будинку Миколи. Утрьох вони вечеряли, дивилися  фільми, сперечалися про книжки. Іноді Сергій навмисне знаходив привід піти до друзів. Щоб залишити їх наодинці. Перед тим лише підморгував Миколі. — Не засиджуйтеся допізна.  
— Сергію, ну ти й жук. — Усміхався той.  
— Що?  
- Я ж нічого такого не сказав.  
 Стосунки Катерини з коханим, ставали дедалі ближчими. Микола постійно відвозив  додому. Дарував квіти без жодного приводу. Іноді вони просто гуляли вечірнім містом, тримаючись за руки.  
Катерина й сама не помітила, коли перестала соромитися цих простих проявів ніжності. Він був для неї близьким, коханим, та самим найкращім. 
Одного вечора вони затрималися в офісі. За вікнами вже давно стемніло. Працівники розійшлися по домівках. У приміщенні панувала тиша. Катерина складала документи до шафи. Завтра повинно бути чергове засідання у суді.  Коли відчула, що Микола підійшов до неї ззаду. Зовсім близько.  
Він лагідно торкнувся її плеч. Потім обійняв. Притиснув до себе.  
Вона обернулася, підняла очі. Їхні погляди зустрілися.  
Микола ніжно поцілував її. Спочатку в чоло. Потім у щоку. Потім у губи. Поцілунок був довгим і ніжним. За мить дівчині вже здавалося, що весь світ крім них, просто перестав існувати. Тоді Микола  обережно провів рукою по її волоссю, міцніше притиснув до себе. Катерина відчула, як швидко б'ється його серце. Вона теж кохала його. І у цьому вже не було жодного сумніву. Але саме в ту мить згадала слова бабусі. «Не повторюй помилки своєї мами. Якщо чоловік по-справжньому кохає, він не злякається почекати.» Але він вже був наполегливим. Він торкав долонями її груди. Пестив їх ніжно, обережно. Так неначе торкався того, що може розбитися від трохи сильнішого дотику. Його дихання стало частішим. Серце забилося ще сильніше. Він опустив руку з талії трохи нижче. Почав розстібувати ґудзика на спідниці. Ще мить, і вже не буде дороги назад. Ще мить, і Катерина вже не зможе себе контролювати. Ще мить… 
Аж тут, на останніх краплях свідомості, вона м'яко поклала долоню на груди Миколи. — Зачекай. Прошепотіла прямо в вухо. Я не хочу так.  
Він одразу відступив. Якось обм’як. Опустив очі. — Пробач, моє сонечко.  Я не хотів тебе образити. Я винен перед тобою? Але я більше просто не можу стримуватися. З кожним днем для мене це як мука. Як якась кара.  
Вона лагідно всміхнулася. Провела рукою по його грудях. — Ні, ти мене не образив. Але я хочу, щоб усе було правильно. Я не така. Я… 
— Що ти маєш на увазі? Він з тривогою дивився на неї.  
Катерина зробила глибокий вдих. І сказала: — Якщо ти мене справді кохаєш,  я стану твоєю дружиною. Я буду твоєю. Але, після весілля. Добре?  
Микола кілька секунд мовчав. Потім у його очах з'явилася така рішучість, якої Катерина ще ніколи не бачила. — То виходить... Він лагідно усміхнувся. — Ти згодна стати моєю дружиною?  
Катерина лукаво примружила очі. — А ти спитай.  Як слід. Я ще подумаю.  
Він тихо засміявся. — Домовилися.  
Наступного вечора Микола запросив її до невеличкого ресторану.  
Катерина подумала, що це просто вечеря. Та, переступивши поріг, одразу зрозуміла: сьогоднішній вечір буде особливий. 
У залі лунала жива скрипка. На їхньому столі загадково горіли три  свічки, та у вазі був  букет білих лілій. І не було нікого. Вони були самі.  
— Це все... Це все для нас? — тихо запитала вона.  
— Для нас, кохана. Для тебе. Все моє життя для тебе. Він махнув рукою,  музиканти, які були сховані десь з а перегородкою,  заграли повільну, ніжну мелодію.  
Микола підвівся. Обійшов стіл. І несподівано став біля неї на одне коліно.  
У ресторані в мить стало тихо. Було чутно тільки потріскування свічок.  
Світло, немов по чаклунству, пригасло, залишив їх у напівтемряві.  А він дістав з кишені піджаку, маленьку оксамитову коробочку. Усередині зіркою каменю,  виблискувала витончена каблучка.  
— Катя, сонечко моє. Моя мила. Моє кохання.  Ти, дівчинко, повернула в моє життя радість, у яку я вже перестав вірити. Поруч із тобою я знову навчився мріяти, жити, кохати. Чи станеш ти моєю дружиною? А у очах був виклик, ніжність, та щастя.  
У дівчини ж очі вмить намокли. Вона ледве стримувала себе. Вона дивилася на нього. На свого лицаря. На коханого. На єдиного на все життя. Вона хотіла, але не могла вимовити жодного слова. Лише згідно кивнула.  
— Так. Ледве чутно прошепотіли її вуста.  - Так. Вона повторила це трохи голосніше.  - Миколо, я кохаю тебе. Так, як нікого не кохала у своєму житті.  
А він обережно одягнув каблучку на її палець. І тут музика здійнялася у залі, як хвиля. Вона поглинула наступні слова. Але вони більше були не потрібні. Усе було зрозуміло без них. 
Катерина схилилася до свого майбутнього чоловіка, та  ніжно поцілувала.  
А потім вони танцювали. Не стільки підкорювалися ритму музики, скільки відчували одне одного. Дуже близько. Так, що ставали майже одним цілим. І це було просто всепоглинаюче щастя.  
Коли вони вже виходили з ресторану, Микола ніжно дивлячись на свою наречену запитав: — Моє сонечко, коли я можу прийти знайомитися з твоєю мамою і офіційно просити твоєї руки?  
Катерина усміхнулася. — Мама незабаром приїде з Польщі у відпустку. Приходьте в суботу. З Сергієм. Я дуже хочу, щоб ви всі нарешті перезнайомилися.  
Вона ще не знала, що саме ця субота назавжди змінить життя всіх, хто був їй близьким.