Розділ 11 Майбутня невістка?

Лусія

Я щиро думала, що ми йдемо просто на вечерю. Нічого особливого — тарілка пасти, келих вина, трохи музики у фоні й звичайний спокійний вечір, яких так не вистачало останнім часом. Але коли двері відчинилися й я почула: «Наша майбутня невістка!» — мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що це не вечеря. Це — кастинг у родину Маркоса.

Його мама кинулася мене обіймати, притискаючи так щиро, що я ледь не розчинилася у запаху її парфумів і домашнього пирога. Тато вже наливав вино, сусідка махала рукою з кухні, а я стояла посеред кімнати, мов у пастці. «Ви така гарна пара!» — з усмішкою промовила мама Маркоса. Я спробувала якось пояснити: «Ми просто друзі…» — але ніхто навіть не зробив вигляду, що почув ці слова.

Мама вже дістала фотоальбом і показувала мені знімки, де маленький Маркос у фартусі готує омлет. «От бачите? Уже тоді він був ідеальним чоловіком!» — промовила вона з гордістю, а я подумала: «А тепер він просто ідеально незручний…»

Мене годували так, ніби це репетиція весілля: борщ, салат, запіканка, пиріг, ще трошки пирога, і, звісно, «візьми ще, бо ти ж нічого не їла». Мене розпитували про дитинство, роботу, хобі, а потім — про дітей. Так, дітей. І поки я намагалася не вдавитися шматочком торта, мама Маркоса захоплено коментувала мої сережки, хвалячи мій смак.

Коли я нарешті вийшла у двір перевести подих, повітря здалося мені найкращим подарунком вечора. Телефон завібрував у руці. Повідомлення від Дієго: «Як там сімейний прийом? Ти ще не втекла?» Я ледь не розсміялася вголос. «Мене вже назвали «майбутньою невісткою. Рятуй, якщо можеш», — відповіла я.

Через кілька секунд прийшла відповідь: «Відволікай їх кавою. Це працює навіть на батьків Маркоса». Я уявила, як він це каже з тією своєю спокійною усмішкою, і всередині щось потепліло. Стало легше.

Дієго

Вона написала мені: «Сиджу серед родини Маркоса. Вони питають, коли весілля. Я питаю — з ким?». І, клянусь, я навіть не встиг допити каву, як у голові миттєво з’явилася картина. Лусія сидить за величезним столом, заставленим усім, що тільки можна було знайти на кухні, а з усіх боків на неї сиплються запитання: «А коли весілля?», «Як скоро будуть дути?» …

Я так хочу її підтримати, забрати до себе, пригорнути, сказати я поруч і взагалі нащо їй цей Маркос, він вже з минулого. Просто потрібно почати новий етап життя, нові стосунки, нові випробування. Хоча Маркос впертий хлопчина, видно. Що в нього ще залишились почуття до Лусії.

Лусія

Коли я нарешті вирвалась із дому Маркоса, вдихнула повітря так, ніби щойно вийшла не з вечері, а з квест-кімнати. Маркос стояв біля дверей — усміхнений, задоволений бо все пройшло за його планом.

— «Бачиш, вони тебе обожнюють!»

— «Так, ще трохи — і вони оголосять нас парою року», — відповіла я, з тією самою посмішкою, яка тримається на тонкій нитці сарказму й внутрішньої паніки.

І поки він розповідав, як чудово все пройшло, я дивилась на нього й думала: «Може, справа не в них. Може, Маркос не з мого сценарію».

Бо за тим родинним столом було затишно, тепло, але не моє. І вперше за довгий час я це відчула так чітко, що навіть не страшно — просто трохи сумно.

Підписуйтесь, щоб дізнатися: Лусія обере свій спокій чи дозволить алгоритму та оточенню вирішувати її стосунки…

А ви б змогли залишатися собою, коли всі навколо вже вирішили, ким ви маєте бути?