Пролог. Алгоритм, який зіпсував мою каву

Кажуть, що алгоритми знають нас краще, ніж ми самі. Алгоритми тепер вирішують усе: що я їм, що слухаю, навіть коли пора спати. Але я щиро не думала, що вони доберуться й до мого особистого життя.

Даремно.

Чим більше я думала, тим більше здавалося, що цей додаток не просто аналізує мої вподобання — він стежить за мною, як нав’язливий екс у режимі інкогніто. Схоже, алгоритм переглянув не тільки мої фото, а й травми, помилки та все, що я намагалася приховати.

Саме тому мій «ідеальний партнер» у новому додатку знайомств виявився… моїм колишнім хлопцем.

— О, чудово. Просто прекрасно. Алгоритм вирішив, що я маю вдруге зруйнувати своє життя, — пробурмотіла я, роблячи ковток гарбузового латте.

Кава була гаряча, ароматна й майже рятівна — якби не ризик залити нею клавіатуру. Я дивилася на екран, а там сяяло знайоме ім’я: Маркос Салазар.

Маркос — той тип чоловіків, які знали, як робити великі жести, але постійно забували дрібниці. Наприклад, дату нашої річниці…

І так — у мене знову відбувся серцебій, не романтичний, а той, що ближчий до панічної атаки. Ви знаєте цей тип — коли мозок шепоче: «Біжи», а алгоритм кричить: «Повертайся до токсичних!»

Хлопець, який одного разу присвятив мені пісню під моїм балконом… і забув текст прямо посеред куплету. (Романтика, яка в одну мить перетворилася на стендап з фейлами. Він потім ще десять хвилин намагався згадати риму до слова «серце»).

Я вже тягнулася до кнопки «видалити додаток», бо, якщо чесно, повторювати старі помилки — це не про мене.

Але додаток, схоже, вирішив, що про мене — це ходити по колу, падати в ті самі ями й виглядати так, ніби мене переслідує привид невдалих рішень. Бо хто ще підсуне тобі колишнього на блюдечку з сердечками?

Телефон завібрував знову.

Другий матч.

Я кліпнула двічі, ковтнула каву… і ледь не задавилася.

Кава моментально стала гіркою — настільки, що здавалося, бариста раптом вирішив додати туди не сироп, а мої життєві розчарування.

— Ні. Це якась помилка. Це не може бути правдою, — прошепотіла я.

На екрані красувався профіль… мого боса.

Дієго Рівас.

Так, той самий чоловік, який щоранку заходить в офіс у піджаку так, ніби щойно вийшов зі зйомок реклами швейцарських годинників.

Той, чиї сорочки завжди ідеально випрасувані, а рукави сидять так, наче їх шив на замовлення якийсь дизайнер для богів корпоративного світу.

І ось саме він, мій суворий, зібраний і до непристойності організований бос, раптом став моїм… «партнером за сумісністю».

Від одного погляду на його профіль у мене всередині щось клацнуло — і явно не романтика. Швидше інстинкт самозбереження. Бо якщо Дієго Рівас — моя «сумісність», то або зі мною щось не так, або цей додаток бажає побачити, як я звільняюся з роботи через емоційний колапс.

А найгірше — я не могла навіть проскролити далі. Бо його фото… Господи. Алгоритм точно мав на меті знищити мою психіку: на головному знімку Дієго. ТАК. Людина, яка, здається, народилася в піджаку. Це відчувалося заборонено еротично й офіційно незаконно.

Я навіть серйозно задумалась: може, варто було обрати якийсь звичайний, безпечний додаток для знайомств, де максимум небезпеки — це чоловік без фото. А не така от рулетка долі.

Чудово. Просто чудово.
І в той момент я зрозуміла: моя любовна історія офіційно почалася не з «жили-були», а з проклятого push-сповіщення.

І знаєте що? Це навіть гірше, ніж будильник о сьомій ранку. Бо від будильника можна відмахнутися, а від алгоритму — ні.

У мене є лише три варіанти:

— Видалити додаток.
— Звільнитися.
— Натиснути «лайк» і подивитися, як красиво горить моє життя.

Як думаєте, що я оберу?

А тепер чесно…
Ви б натиснули «лайк» своєму босу?

Чи видалили б додаток раніше, ніж він зруйнує вам кар’єру?

Бо я вже майже торкаюся екрану.

Підписуйтеся, якщо хочете дізнатися,
чи можна закохатися в людину, яка підписує твої відпустки.

І напишіть у коментарях:
бос чи колишній — що небезпечніше?