4

– І ти сподіваєшся, що наше екзотичне свято допоможе поєднати цих двох людей? – запитав я дружину, неабияк вражений її розповіддю.

– Я на це дуже сподіваюся, – гірко всміхнулася Ляна. – Ти собі не уявляєш скільки зусиль мені довелося витратити, щоб вмовити подругу приїхати сюди на відпочинок. Однак воно того вартувало, бо тут, на мій погляд, Ангеліна зробилася дещо жвавішою і бадьорішою ніж завше тепер буває. Наші гори ніби увібрали в себе часточку її душевного смутку, трішки вгамували розпуку від втрати коханого, здається навіть вселили в серце зернинку оптимізму і радості.

– Напевне ти права, – погодився я з дружиною. – У цих горах дійсно є якась незбагненна магічна сила. Будемо надіятися, що нашим святкуванням, ми привернемо її увагу до наших знедолених і самотніх постояльців.

– Отож, – промовляє жінка, і ніжно чмокнувши мене в щоку суворо додає. – Та досить теревенити, роботи ще багато залишилося, а час чекати не буде.

Саме свято нам здається вдалося провести з дотриманням всіх правил і звичаїв якими власне і славиться Хеловін. Правда всіляких труднощів при цьому виникло стільки, що й не перелічили. Головними складнощами було умовити наших постояльців прийняти участь в цьому чудернацькому святкуванні. Ангеліну на себе взяла Ляна. Якими словами дружина переконувала свою подругу мені невідомо, та врешті-решт їй не лише вдалося це зробити, вона ще й отримала згоду приятельки на те, що та одягне костюм міфічної сирени.  

Моя частина завдання виявилася значно важчою, бо ми з паном Русланом були лише добрими знайомими. Однак ще не траплялося такого щоб два чоловіки за пляшечкою міцного спотикача не знайшли взаєморозуміння. Звісно, спершу мій постоялець категорично відмовлявся брати участь в нашому імпровізованому маскараді, та після третьої чарки зм’якнув  у своїй рішучості, а після п’ятої – погодився. А коли ж дізнався, що ми вибрали для нього роль легендарного вампіра, то іронічно прокоментував, що то «напевне буде з біса прикольно».

Весь день напередодні святкової ночі я метався по магазинах міста розшукуючи потрібні карнавальні костюми, а дружина готувала численні смачні наїдки для святкового частування. Після заходу сонця почалося задумане нами дійство. Напевне зі сторони все це виглядало неабияк чудернацьки, а може й навіть дещо божевільно. Четверо дорослих людей, ніби несповна розуму, почали бавитися в дитячі казки.

Але сторонніх на святі не було, а вся хеловінська атмосфера мені навіть дуже сподобалася. Моя дружина вбралася в одежу циганки-гадалки. Я, ще від нашої першої зустрічі, був заворожений її вродою, та в цьому одязі Уляна була по особливому вродлива і чарівна. Сам я виступав в якості дбайливого домовика. Тут особливо не треба було й напружуватися, щоб зіграти свою роль. Я й так в реальності тільки тим і займався, що дбав про добробут свого пансіону.

Наші костюмовані вампір і сирена теж змінилися до невпізнання. І справа була не лише в їхній зовнішності. Навіть поведінка чоловіка і жінки стала помітно іншою. Ангеліна намагалася вести себе як міфічна русалка, рухаючись по пансіону з граційністю рибки в акваріумі. А от пан Руслан зі своїми вставними іклами та бундючною поставою і насправді став дуже схожим на древнього упиря-кровососа. Та найголовніше, в очах обох, з’явився дивовижний блиск, такий який буває лиш у малих дітей котрі в захоплені від щойно почутої казки.

Всі перипетії цього святкового вечора описувати тут не буду. Скажу лише що було надзвичайно захоплююче і цікаво, а деякі подробиці цієї ночі для мене й до тепер залишаються невідомими. Спершу я з дружиною зустрічали та вітали наших містичних гостей. Потім було щедре частування, під час якого Ляна як вправна ворожка взялася гадати всім на картах. Язик у неї підвішений те що треба, тож наговорила вона нам чимало всякого. З тої всієї тарабарщини можна було зрозуміти, що наших постояльців в близькому майбутньому чекає якась приємна несподіванка від долі, і що незабаром у їхньому житті трапиться щось надзвичайно важливе і вирішальне.

Поки дружина вправлялася в тлумаченні «картярського пасьянсу», я не забував наповнювати келихи гостей чорничною наливкою. Солодкий, ароматний напій пився легко і дурманив свідомість непомітно. Тож коли з ворожбою було закінчено, ніхто не відмовився від ідеї потанцювати. Музичний центр давно вже був налаштований на чуттєві, ліричні мелодії, а мерехтливе сяйво свічок в гарбузах та палахкотіння вогню в каміні навіювало піднесено-романтичний настрій.

Перші кілька танців я з паном Русланом, як галантні кавалери, запрошували по черзі кожну з наших дам. Та незабаром я вже танцював лише з дружиною, а вампір ні на мить не відпускав зі своїх обіймів русалку. А ще за якісь півгодини я з Уляною зрозуміли, що коли непомітно зникнемо зі свята то ніхто цього й не зауважить. Наші постояльці не лише кружляли в повільному танку, вони жваво спілкувалися між собою, не звертаючи більше ні на що уваги.

І ми тримаючись за руки потихеньку вислизнули з кімнати. Залишили двох самотніх знедолених людей за цікавою розмовою, у казковій атмосфері яку створили власними руками, в надії що цей незвичний вечір хоч трішки змінить їхнє життя на краще. А вже вранці смакуючи гарячою кавою я поцікавився у дружини:

– Як думаєш, нам вдався наш задум? Про що вони вчора так зацікавлено говорили і коли закінчилася ця бесіда?

– Хто його знає, – задумливо відповіла Уляна – Та ми старалися, і навіть якщо у нас нічого й не вийшло, то хоч обоє будуть мати незабутній спогад про це свято.

– Здається вчорашнього вечора для того щоб вдосталь поспілкуватися їм не вистачило, – змовницьке підморгнувши дружині промовив я. – Кілька хвилин тому бачив, як наші постояльці з кошиками в руках почимчикували до лісу. Мабуть то такий у них своєрідний романтичний променад.