Альдрік сидів у своєму кабінеті, переглядаючи папери й звіти, та думки все одно вперто поверталися до одного образу — якою вона є без ілюзії, якою є насправді.
З одного боку, він розумів: доки Гелія не відкриється сама, будь-який необережний крок може все зіпсувати. З іншого — зносити це очікування ставало майже нестерпно.
Йому хотілося лише побачити її справжній погляд, відчути живу реакцію, зрозуміти, як вона поставиться до нього.
«Занадто рано… чи вже занадто пізно…» — тривожно промайнуло в думках.
Він перевіряв документи, робив примітки, давав секретареві нові доручення — усе, аби вона була зайнята, а він міг непомітно, крок за кроком, поволі входити в її світ.
Але хвилини розтягувалися до нескінченності.
Він заплющив очі й нарешті вирішив:
«Я більше не витримаю. Завтра».