Розділ 40. Третій день

Третій день

— Геля! — вереск Василини чувся ще з вулиці. — ГЕ-Е-ЕЛЯ!

Я здригнулася, ледь не проливши чай.

— Що тепер? — приречено запитала я.

Вона увірвалася в кімнату зі згортком у руках.

— Це вже занадто!

— Що там?

— Подарунки! З палацу! Для мене! — Василина ткнула пальцем у коробку. — Уявляєш, «на знак вдячності за вашу турботу про пані Гелію»!

Я кліпнула.

— О…

— Авжеж «о»! — кипіла вона. — Тут рукавички, шарф і… анкета! — вона розгорнула аркуш з акуратними рядками. — «Що пані Василина воліє снідати?» «Чи є в неї домашні тварини?» «Чи полюбляє вона прогулянки садом?» «Як реагує на компліменти?»

Я закрила обличчя руками.

— Ні… ні-ні-ні…

— Так! — Василина ткнула в мене пальцем. — Він що, вирішив до мене залицятися?!

— Василино, прошу, не перебільшуй. Це… це, мабуть, непорозуміння.

— Непорозуміння?! — вона сплеснула руками. — Він прислав мені коробку з написом «від принца» і анкету на десять сторінок!

Боб, що стояв у дверях, тихо кашлянув.

— Пробачте, пані… але й мені теж надійшов лист.

Ми обернулися на нього.

Боб тримав конверт із тією ж печаткою.

— Запитують, який у мене улюблений сорт пива і хто мій кравець.

— Господи… — застогнала я, заплющивши очі.

Василина склала руки на грудях.

— А тепер скажи чесно: що ти йому зробила?

— Нічого! — видихнула я. — Узагалі нічого!

— От саме тому, — докірливо сказала вона, — він тепер і вирішив діставати нас усіх?

Я опустилася на стілець, відчуваючи, як щоки палають — сором, розгубленість, і крихітка дурнуватої надії, яку не хотілося визнавати.

***

А десь там, у своєму кабінеті, Альдрік самовдоволено кивнув:

«Цікався друзями, сказала бабуся. Ну от, цікавлюся».