Розділ 40. Другий день

Другий день

Артефакт мовчав до самого ранку. Принц уже майже змирився з тим, що вся «мудрість поколінь» обмежилася порадою про передоплату, аж раптом усередині пролунав уже знайомий, хриплуватий голос:

«Не задивляйся на інших жінок — тримайся однієї».

Альдрік здивовано кліпнув.

— Що ж… досить прямолінійно.

Він відкинувся на спинку крісла, ледь усміхнувшись провів пальцем по тріснутій оправі.

— Гаразд, бабусю. Дивитися — не буду.

***

— Ти чула?! — Василина буквально увірвалася до вітальні, розмахуючи газетою. — Кажуть, принц відхилив запрошення всіх столичних родів! Навіть від Ради з питань наречених!

Я підняла очі від чашки з трав’яним чаєм.

— І що?

— Як «що»? Він заявив, що «більше не потребує знайомства з новими кандидатками»!

Я ледь не поперхнулася.

— Прямо так і сказав?

— Прямо так і сказав, — кивнула Василина. — Газети вже сперечаються, чи не закохався він таємно в когось.

— Або просто втомився, — спробувала я відмахнутися, — чоловіки інколи виснажуються від уваги.

Василина фиркнула.

— Авжеж. Особливо якщо увага — від тридцяти шляхетних родин.

Я зробила вигляд, що не чую.

Але усередині щось стиснуло.
Що ж, він і справді нікого більше не хоче бачити?

Нісенітниця. Випадковість. Просто збіг.

Я відвернулася до вікна. На підвіконні стояла ваза з незнайомими квітами — рожево-золотавими, з ароматом диму й меду.

— Це ти принесла? — запитала я, вказавши на вазу.

— Ні, — здивувалася Василина. — Їх поставили сьогодні зранку. Поняття не маю, звідки.