Розділ 25

Я тільки-но встигла звикнути до того, що тіло знову мене слухається, як нас уже збиралися відправляти в екіпаж.
Три дні хвороби залишили по собі слабкість і легкий жар, але розклад — річ безжальна: чекати не буде.

— Ви певні, що зможете йти? — обережно запитав принц, коли я переступила поріг покоїв.
Екіпаж уже стояв напоготові, коні тихо пирхали.

— Ніби ви ніколи не хворіли! Це ж просто застуда. Звісно, зможу, — хрипло, але впевнено відповіла я, поправляючи пояс і стискаючи в руках блокнот.

Принц усміхнувся кутиком губ, та в його погляді було надто багато турботи.

— Та перестаньте так на мене дивитися, — пробурмотіла я, відчуваючи, як слабкість легенько тремтить у колінах. — Екіпаж готовий?

— Так, — підтвердив візник. — Коні здорові, дороги проїзні.

— Тоді вперед, — сказала я, намагаючись надати голосу твердості.

Принц сів поруч. Обережно накинув на мене плед і простягнув флягу з водою.
Я сухо подякувала, пожартувала, що бабуся б уже давно вигнала мене працювати навіть із температурою — і, попри все, всередині мені стало трохи тепліше.

Екіпаж рушив, колеса рипіли по дорозі, а я тримала блокнот на колінах, переглядаючи анкети. Слабкість ще відчувалася, але розум працював без збоїв.

— Готові до наступної кандидатки? — пробурмотіла я майже сама до себе.

— Ще б пак! — хрипло озвався принц. — Хоч, якщо чесно, якийсь час я не готовий навіть до банкетів.

Я ледве стримала сміх.

— Банкетів, кажете? — сухо, але з усмішкою відповіла я. — Нам сьогодні пощастило: наступна кандидатка — русалка. Отже, з напоями проблем не буде. Вода, вода і ще раз вода.

Принц знову посміхнувся і хитнув головою:
— Ваша уїдливість навіть під час хвороби — бездоганна. Але вода, мабуть, справді безпечніше за солодкі еліксири.

Боб сидів із нами, уважно спостерігаючи за кожним рухом. Сьогодні він вирішив їхати в екіпажі — певно, щоб упевнитися, що я ще не надто ослабла.

— Нагадую: жодних експериментів із напоями. Ані принц, ані кандидатка не повинні бути під загрозою. Я все контролюю, — попередив він.

Я кивнула, намагаючись не звертати уваги на тремтіння в колінах. Попереду нас чекала нова зустріч — і хоч це здавалося трохи дивним, що чергова наречена виявилася русалкою, робота є робота, а розклад із триденною паузою не прощає.

Екіпаж м’яко погойдувався на дорозі, і я відчула: я знову в строю. Слабкість ще не минула, та бажання працювати переважало все інше.

— Так-так, — промовила я з напівусмішкою. — Більше води — менше ризику для дорогоцінного спадкоємця.

— Прошу, не називайте мене так, — принц, здається, трохи образився.

Ми їхали далі, а думки про русалку змушували мене всміхатись. Справа обіцяла бути дивною, незвичною — і, безумовно, цікавою.
Алдрік кинув на мене косий погляд і промовчав.
«Напевно, води набрав у рот», — хихотнула я подумки й знову розпливлася в усмішці. Не хворіти — уже щастя!

Коли екіпаж сповільнився біля маєтку на околиці міста, я побачила високу фігуру біля тераси. На сонці мерехтіла зелена луска на її руках і плечах — русалка виглядала напрочуд граційною для істоти, звиклої до води.

— Добрий день, — пролунало її мелодійно. — Сподіваюсь, принц не буде проти невеликої демонстрації… моїх особливостей.

Принц напружився, а я помітила, як Боб міцніше стиснув повіддя, ніби готовий до будь-якого розвитку подій.

Я тихо усміхнулася: попереду — дивна зустріч, але легка хвороба не звільняє від обов’язків.

Русалка зробила плавний крок уперед, сперлася на бильця тераси й підняла руки. Зелена луска виблискувала на сонці, а її очі здавалися майже прозорими, мов озерна вода.

— Передусім, — промовила вона, — хочу показати, що вмію керувати водою. Без неї мені ніяк.

Вона піднесла долоні до невеликої декоративної чаші біля тераси.
Вода піднялася в повітря, заіскрилася й стала приймати форму… танцюючих постатей, схожих на маленьких водяних духів.

— Вражає, — прошепотіла я, спостерігаючи, як точно вона контролює потік.

Принц насторожено мовив:
— Обережніше…

Боб напружився, наче готовий кинутися вперед, якщо щось піде не так.

Русалка помітила їхню реакцію й усміхнулася:
— Не хвилюйтесь. Це лише початок. А тепер — трохи динаміки.

Вона зробила крок, і вода з чаші потекла до маленького фонтану на терасі, закрутилася, створюючи химерні кола. З них раптом вирвалася струменева стріла — не агресивна, а граційна, лише злегка торкнулася наших ніг прохолодними краплями.

Принц зберіг спокій, лише легенько зітхнув:
— Добре… здається, контроль у вас чудовий. Та все ж — обережніше.

Русалка обійшла чашу, розправила руки, і на мить її постать засяяла вологим блиском.

— Моя сила — у воді, — сказала вона. — І я сподіваюся показати не лише це, а й те, як можна жити поруч із нею.

Я усміхнулася. День обіцяв бути дивним — і надзвичайно цікавим.
Спостерігаючи, як вода слухається її, я подумала: такі зустрічі безцінні.

Як вам пояснити, чому моя бабуся була найкращою свахою, а до нашого агентства досі черга не меншає?
Бо вона знала все — про всі народи й раси королівства: їхні традиції, звичаї, звички, дрібні дивацтва й великі табу.
А деякі знання можна отримати лише з перших вуст.

Ось, скажімо, північні варвари.
Уявіть обряд сватання такого силача зі столичною панночкою. Вона ж перелякається, коли він, дотримуючись традицій, подасть їй голову барана, почастує сирою печінкою змії, а першу шлюбну ніч проведе під наглядом старійшин клану!

А завдання свахи — знати це наперед, згладити, перевести шок в усмішку і зробити вигляд, що все йде за планом.

Під час цієї подорожі нам траплялися переважно звичайні дівчата.
Дворові маги ще на етапі відбору відсіяли зовсім неадекватних кандидаток. Хоч підозрюю — кілька «екзотичних» усе ж залишили спеціально, для розваги й просвітлення спадкоємця, аби той мав змогу познайомитись із представницями різних народів.