Розділ 19

Барон де Лаур, як і личить людині, що свято вірить у власну важливість, зустрів нас із розмахом. Килими, три види вина — хоча всі з однієї бочки, свічки з минулого бенкету, підрізані, щоб здаватися новими.
І наречена — сором’язливо загортається в мережива, ніби в тогу з охоронними рунами.

Принц поводився бездоганно. Я — теж.
Доти, поки не почалося знайомство.

Барон розправив мантію й урочисто проголосив:
— Ваша світлосте, дозвольте представити мою доньку, Амелію. Дівиця скромна, рукодільниця, вихована в найкращих традиціях.

Принц учтиво вклонився:
— Чарівно. Скромність нині рідкість. Особливо якщо вона справжня, а не удавана.

Я тихенько пирхнула.
Він кинув на мене погляд — холодний, як лід на зимовому озері.

Барон того не помітив і продовжив:
— А ви, юний пане… даруйте, небоже славетної столичної свахи, так?
— Саме так, — відповіла я, сяючи усмішкою. — Гелій.
— Гелій, — повторив він, наче пробуючи ім’я на смак. — Тобто ви допомагаєте його світлості з вибором серця?
— У певному сенсі, — сказала я. — Допомагаю відрізнити живе серце від… кам’яного.

Принц тихо відкашлявся в кулак:
— Здається, пан Гелій має на увазі, що важлива щирість, — спокійно переклав він, не глянувши на мене.
— Звісно, — невинно підтакнула я. — Щирість — це наше все. Іноді правду навіть крізь вуса видно.

— Прекрасна фраза, — відказав він, не кліпнувши. — Запам’ятаю, коли вирішу, якому нареченому довірити своїх родичок.

Барон, нічого не розуміючи, вдоволено закивав:
— Ах, яка славна у вас дружба! Молодість, запал, живий розум! Спільні пригоди в дорозі! Як би я хотів почути ваші історії!

Я солодко посміхнулася:
— Так, саме так. Іноді навіть занадто живий розум. Особливо коли хтось вирішує перевіряти риболовні здібності.

Алдрік ледь помітно прищурився:
— Рибу перевіряють на міцність, пане Гелій. Як і характер.
— Авжеж, — відповіла я, — але не всі вміють відрізнити рибу від кота в мішку.

На обличчі барона майнула тінь занепокоєння, наречена тихо гикнула.

Принц нарешті повернувся до мене з тією бездоганною ввічливістю, за якою він зазвичай ховає сарказм:
— Ви, мабуть, фахівець широкого профілю, пане Гелій.
— Вимушено, — зітхнула я. — Іноді доводиться рятувати шлюби ще до того, як їх укладено.
— Ах, — протягнув він. — Тобто на випередження. Прекрасна передбачливість. Особливо для тих, хто звик діяти під… маскою.

Я мало не поперхнулася вином.
— Іноді маска — необхідний захист, ваша світлосте. Від, скажімо, занадто пильних очей.

Барон захоплено заплескав у долоні:
— Ах, які ви дотепники! Амелія страшенно цінує гумор!

А я подумала, що якби він зараз не замовк, хтось із нас обов’язково зізнався б — бодай у бажанні когось убити.

Коли вечеря нарешті закінчилася й нас проводжали до гостьових кімнат, принц нахилився й тихо сказав:
— Блискуча робота. Я в захваті від вашого такту.
— Дякую, ваша світлосте. А я — від вашого самовладання. Ще пара таких зустрічей — і нас можна буде посилати замість дипломатичної місії в королівство драконів.
Він усміхнувся куточком вуст:
— Гадаєте, ми б вижили?
— Авжеж, — відповіла я. — Дракони принаймні просто випалюють брехню, а не мучать співрозмовника.

Баронський маєток дихав нафталіном, славою минулого століття і надмірною любов’ю до шпалер у дрібну трояндочку.
Кімнати нам дали поруч — звісно, бо ж принц і його «секретар, друг, сват, брат» (потрібне підкреслити) мали обговорювати сердечні справи не кричачи через коридор.

Я довго не могла заснути.
Тіло гуділо — від утоми, злості й… ну, неважливо.
Перед очима — усмішка принца, коли він сказав «маска».
І я знала: він щось відчуває, навіть якщо сам не розуміє, що саме.

Я вже знаю, у чому моя помилка.
Бабуся ж казала: «Гелю, запам’ятай: чоловік передусім мисливець. Щоб він зацікавився жінкою — дай йому слід утікаючого звіра.»
А я, дурненька, не просто лишила слід — я ще й озирнулася.

Я підвелася, запалила свічку й, щоб не з’їхати з глузду, пішла до бібліотеки на першому поверсі.
Барони люблять показувати, що мають книжки, навіть якщо читають тільки меню.

І, звісно, там уже хтось був.
Він сидів у кріслі біля каміна, вино в його долоні відбивало світло, мов розтоплений рубін.
Сорочка без камзола — надто неофіційно, надто небезпечно для півночі.

Він підвів погляд:
— Не спиться, пане Гелій?
— А вам, ваша світлосте? — підняла я підборіддя. — Чи це у вас новий спосіб оцінювати сумісність — за нічним безсонням? Але щось я не бачу тут пані Амелії.

Він усміхнувся:
— Можливо. Сумісність за однаково розхитаними нервами — найточніша.

Я поставила свічку на стіл:
— Якщо ви знову вирішили мене тестувати, попереджаю: я більше не відповідаю на питання про риболовлю, вудки та дитячі іграшки.
— Шкода, — протягнув він. — Я якраз хотів уточнити, якої вудці ви надаєте перевагу — з наживкою чи без?
Я обернулася, глянувши поверх плеча:
— А ви, ваша світлосте, завжди закидаєте вудку, навіть якщо клює не та риба??

Він засміявся. По-справжньому — тихо, без напруження.
— Зізнаюся, уперше мені відповідають на піддьоргування настільки влучно. Мої вчителі були не такими… дотепними.
— А мені не вперше платять за те, щоб я тримав язик за зубами, — відповіла я, сідаючи в крісло навпроти.

Мить тиші. Вогонь потріскує, відбиваючись у його очах.

Він раптом каже:
— Барон сьогодні весь вечір на вас задивлявся.
— Я помітив. Гадаєте, хоче оженити на своїй другій доньці?
— Думаю, він не єдиний, хто… задивляється.

Я завмерла.
Секунда — як натягнута струна.
Потім я хмикнула й відкинулася в крісло:
— Обережніше, ваша світлосте. Такі натяки в мій бік можуть викликати плітки.
— Плітки? — він посміхнувся куточком вуст. — Навколо «небожа свахи»? Який скандал!
Я примружилась:
— Плітки — страшна річ. Особливо якщо хтось подумає, що у вас дивні смаки.
— Можливо, — тихо мовив він, не відводячи погляду. — Але ще страшніше, коли хтось починає усвідомлювати, що смак — це не вибір, а доля.