Розділ 5 

Дорога в’юнилася між пагорбами, колеса екіпажу стиха поскрипували, коні дихали парою — і навколо стояла тиша, ніби світ видихав після невеликої магічної бурі.
Кожен із нас прокручував у голові власні думки:
Боб — сором через підвіконня, яке майже розтрощив;
принц — роздуми про життя з нареченою, що співає;
а я... а я все ще чомусь згадувала його сміх.

— І часто у вас бувають такі візити? — несподівано спитав Алдрік.
— Якщо ви про співучих наречених — трапляються, — відповіла я. — Співучі, чаклунки, з хвостами, з прокляттям, без прокляття, зате з характером… усякі бувають.
— І всі — у надії на любов?
— Іноді, — знизала я плечима. — Іноді — у надії на спадок. Іноді — просто щоб допекти сусідці.

Він усміхнувся.
— Тобто ви спеціаліст з… сортування намірів?
— Швидше з їх маскування, — поправила я. — Справжні почуття рідко виглядають пристойно. Їх доводиться підчищати, полірувати…
— То ви не вірите в кохання з першого погляду?
— Вірю, — сказала я. — Але після першого погляду зазвичай іде другий — і там уже видно характер, борги, амбіції, заздрість і чергу родичів.
Принц засміявся.
— Цинічно.
— Професійно, — відповіла я.

Ми ще трохи їхали мовчки.
Сутінки повільно спадали на поля, повітря ставало м’яким і теплим.

Принц раптом озвався:
— Знаєте, я ж не хотів цієї подорожі.
— Ах, — пирхнула я, — рідко який чоловік мріє про шлюбний тур під наглядом свахи.
— Це не сватання, — усміхнувся він, — це політика. Рада при дворі вважає, що народ має бачити, ніби я обираю наречену з любові. «Ближче до простих людей», знаєте ж.
— Ну і? — спитала я. — Може, серед «простих» і справді знайдеться хтось вартий уваги.
— Може. Тільки… — він замовк, підбираючи слова. — Важко закохатися, коли тебе привозять і виставляють, як призового барана на ярмарку. І все, що про тебе знають, — це зовнішність і титул.

Я усміхнулася:
— Ласкаво просимо у світ решти жінок, Ваша Високосте.

Він повернувся до мене, глянув прямо в очі:
— А ви? Шукаєте пару по любові?
— А ви бачили мої вуса? — спитала я з виглядом ображеного юнака. — З такою зовнішністю не до романів.
Він усміхнувся, проте тихо додав:
— А шкода. Вам пасує рішучість.

Я мало не впустила анкети з рук.
І саме в цю мить у сумці ожив зв’язковий артефакт — і пролунав бабусин голос:

— Гелє! Дивлюсь, у тебе там усе за планом, га?

— Усе під контролем, тітонька, — процідила я.
Принц, не відводячи погляду, запитав:
— А що сказала сваха?
— Що у вас є шанс.
— На кохання?
— На виживання, — уточнила я. — До кінця поїздки.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ну ось — трохи тиші, трохи дороги й зовсім трохи щирості.
Як думаєте, наш принц і сваха вже починають розуміти одне одного?
Не забувайте тиснути “Відстежувати автора” і додавати книжку до бібліотеки, щоб не пропустити наступний розділ.
Для мене це дуже важливо! Дякую!