Розділ 31. Параноя та гаряча вода

POV. Анна

Навала біля шлагбаума вщухла тільки тоді, коли сонце звалилося за скелі.

Останні вози розвантажували вже у темряві. Початковий протокол жорсткого бартеру поплив майже одразу: коли черга покупців перевалила за три сотні, люди, нечисть, культиватори  почали вивалювати з возів усе, що мало хоч якусь ліквідність, аби тільки отримати запечатану флягу концентрату. Максим із бісами спочатку гарчали, вимагаючи суворо залізо та зерно, але зрештою махнули лапами.

Біля складу виросла окрема купа нецільових активів. Місцеві купці, зрозумівши, що на горі сидить нова влада, на додачу до оплати тягли так звані «подарунки для пані генеральної директорки». Так на нашому балансі з'явилися три скрині з трояндовим милом на козячому молоці, сувої щільної бавовни, важкі мідні казани з лудженим дном, керамічний посуд, різьблена ширма з темного лакованого ясена і навіть широкий дубовий тапчан, оббитий м'якою повстю. Хтось із дрібних ремісників розрахувався повним комплектом лазневого приладдя — включно з важким, пухнастим махровим халатом кольору вибіленого льону, явно пошитим для заможних городян.

Костянтин узяв логістику розподілу на себе. Він стояв на кам'яному уступі над складами, засукавши рукави, і його короткі, вивірені команди змушували демонічних найманців рухатися з точністю заводського конвеєра. Він рахував мішки, вказував напрямки розвантаження, ставив підписи в накладних і плавно перебирав на себе повний контроль над периметром.

Я не сперечалася. Мій аватар першого рівня з гулом вимагав фізичного перезавантаження.

За наказом Максима двоє демонів затягли на відкриту веранду другого поверху гігантську кедрову діжку, обтягнуту мідними обручами, і наповнили її окропом.

Гаряча вода вкривала плечі густим, щільним теплом. Від кедрових клепок ішов смолистий, солодкуватий дух. Я повільно занурила голову назад, відчуваючи, як мокрі пасма чорного волосся розпливаються по поверхні темним віялом. Омиваючи шкіру трояндовою піною від купецького мила, я дивилася крізь різьблені перила у відкрите нічне небо.

Мені не вистачало київського смогу та штучного неону бізнес-центрів. Небо над Горою розгорталося глибоким, бездонним атласом, усипаним гострими крижаними цятками зірок. Повітря над урвищем ледь коливалося, а навколо дерев'яних балок веранди кружляли десятки великих золотавих світлячків, вихоплюючи з мороку кути даху та паперовий екран олійної лампи на столику.

Гарна декорація. Дорога, атмосферна картинка, яка нагадувала мені азіатське фентезі. Але картинка була чужою, а правила цієї гри диктувала зовсім інша людина, якщо його взагалі можна назвати людиною.

Я підняла з води руку. Під блідою шкірою зап'ястя, прямо крізь піну, тьмяно блимали зелені ланцюжки бінарного коду.

Тіло нагрілося, м'язи розслабилися, проте мозок СЕО працював у режимі безперервної ревізії ризиків.

Зараз Костянтин дозволяє мені керувати процесами. Він грає роль надійного партнера, підносить відра з вапном, крутить вентилі, прикриває спину в бійці і навіть мило жартує про «дружину» для місцевої управи. Але чий це проєкт?

Це його персональний квест. Системне сповіщення чітко сказало: «Шлях Володаря. Нагорода: відновлення адміністративних прав».

Не моїх прав. Його.

Він — сутність, яка понад чотири тисячоліття керувала серверами пекла і проектувала камери розбору душ на запчастини. Зараз він слабкий, позбавлений доступу до системи та магії, скинутий на перший рівень, тому моя експертиза з побудови бізнесу, масштабування збуту та виходу на ринок є для нього дешевим і ефективним ресурсом. Я закриваю його дірки в менеджменті. Але що станеться в ту секунду, коли статус міста буде підтверджено, а система поверне йому повноваження деміурга?

Він почне шукати спосіб розірвати зв'язку.

Це очевидний технічний крок. Системний архітектор не потерпить діри в ядрі, через яку висить аварійний міст до чужої мертвої душі. Костянтин вивчить код, знайде точку відсікання і розріже цю пуповину.

А далі виникне питання утилізації.

Скільки хвилин проживе сторонній свідок його падіння після того, як він поверне собі кнопку повного форматування сектору? Костянтин — параноїк. Древній, розважливий параноїк. Він знову побачить у мені аномалію, баг, який загрожує системній стабільності. І ліквідує без коливань, про всяк  випадок. Ну принаймні я б так і зробила, будь я на його місці.

Він не давав мені обіцянок, клятв про кохання та документів, скріплених печаткою, між нами  теж немає. Усе це — моя власна ілюзія партнерства, спроектована на чужі обставини.