Розділ 28.Конклюдентні дії, трохи вапна та інші дива

Нашу романтичну паузу безцеремонно перервали. З кущів по обидва боки стежки тихо  вилетіли зазубрені метальні клинки. На нас полювала зграя здичавілих демонів-дезертирів, десяток жилавих, вкритих чорною лускою та ритуальними шрамами горлорізів миттєво замкнули кільце, відрізаючи шлях до відступу. Від них тхнуло болотною гниллю та дешевим спиртом.
Їхній ватажок — триметровий одноокий демон із перебитим рогом і важким зазубреним тесаком у лапі — виступив уперед, хижо облизуючи порепані губи.
— Червоний шовк без родових печаток, — просипів він, і його голос нагадував скрегіт іржавого заліза по каменю. — Багаті втікачі. Чоловіка — на м'ясо в соляні ями, а її не псувати, продамо в бордель !
Бандити синхронно рушили на нас, звужуючи коло. Костянтин навіть не змінив ритму дихання. Він м'яко, але владно штовхнув мене собі за спину й водночас зробив різкий крок назустріч найближчому нападнику зліва, ламаючи їм стрій.
Рука Костянтина майнула до його потилиці. Чорний обсидіан вислизнув із вузла волосся, розпустивши білі пасма по спині. За частку секунди матова шпилька під кутом увійшла точно в щілину між шийними хребцями першого демона, перебиваючи нервовий вузол. Бандит навіть не встиг замахнутися — його тіло конвульсивно сіпнулося і мішком рухнуло під ноги іншим.
Ватажок заревів і махнув своїм важким тесаком горизонтально, цілячись Костянтину в шию. Удар мав знести голову разом із плечима.
Костянтин пірнув під лезо, скорочуючи дистанцію до нуля, перехопив масивне зап'ястя велетня обома руками і, використавши інерцію його ж власного замаху, на всьому ходу прокрутився, вивертаючи суглоб нападника під неприродним кутом.
Пролунав огидний вологий хрускіт розірваних зв'язок. Одноокий завив, випускаючи зброю. Костянтин тією ж миттю перехопив важкий тесак ще в повітрі й тупим обухом з усього розмаху ввігнав його у коліно ватажка, а вільним ліктем жорстко вдарив у горло. Велетень захрипів, пускаючи криваву слину, і рухнув обличчям у багнюку. Лезо його ж власного тесака лягло йому прямо на сонну артерію.
Троє інших кинулися з правого флангу — просто на мене, вважаючи жінку слабкою ланкою.
Вони прорахувалися.
Поки їхня увага була прикута до білого волосся Костянтина, я подумки вже пірнула в шухляду просторового перстня. Я не вміла битися на мечах, але знала фізику і мала безлімітний склад нещодавно куплених будматеріалів. Я різко викинула руку вперед, активуючи вивантаження.
Прямо в обличчя нападникам із персня вилетів розірваний мішок негашеного будівельного вапна, який ми щойно віджали на ринку. Їдка біла хмара миттєво накрила демонів. Вступивши в реакцію з вологим гірським туманом та їхнім потом, вапно почало закипати прямо на їхніх слизових оболонках.
Пролунав нелюдський вереск. Три туші повалилися на землю, роздираючи пазурами власні осліплі очі та обпечені горлянки.
На все про все пішло рівно сім секунд.
Решта четверо розбійників, які застигли в напівпозиції для стрибка, очманіло дивилися то на своїх товаришів, які корчилися в білому їдкому пилу, то на свого непереможного ватажка. Той лежав у болоті, а на його потилиці стояв чобіт Костянтина. Мій партнер спокійно дивився на вцілілих поверх закривавленого леза, а в його темних очах лише мертва порожнеча м'ясника, який оцінює вагу туші.
Ніхто із вцілілих бандитів не наважився навіть кліпнути. Інстинкт виживання кричав їм, що наступний рух стане останнім.
Я спокійно обтрусила білий пил із широкого червоного рукава ханьфу і зробила крок уперед, стаючи поруч із Костянтином.
— Первинний відбір кадрів завершено, —  сувій із кривавою печаткою управи випав з інвентаря персня, я розгорнула його перед носом заціпенілих головорізів. — Для тих, хто ще здатен бачити й мислити: Гора Проклятих Душ сьогодні перейшла у приватну власність нашого кооперативу. А Ви щойно опинилися перед вибором: піти на добрива для мого майбутнього городу прямо зараз... або підписати трудовий договір.
Я підійшла до ватажка, присіла навпочіпки поруч із чоботом Костянтина і холодно подивилася у єдине, налите кров'ю та диким жахом око велетня.
— Вакансія називається «начальник служби безпеки кооперативу “Гора”», — лагідно, майже муркочучи, промовила я. — Стабільна ставка в золоті, триразове харчування і повне списання ваших попередніх кримінальних гріхів перед управою. Але якщо я ще хоч раз побачу спробу саботажу — ми закопаємо Вас у цьому ж вапні живими. Умови оферти зрозумілі?
Костянтин ледь помітно натиснув носком чобота, і гостре лезо тесака прорізало грубу шкіру на шиї ватажка, пускаючи тонку цівку темної крові.
Велетень затрясся всім тілом і, давлячись власною слиною, закивав так відчайдушно, що ледь не зорав носом землю. Його вцілілі поплічники миттєво кинулися на коліна, відкидаючи зброю в кущі й притискаючись лобами до мокрого моху.
— Згода контрагентів отримана шляхом конклюдентних дій, — задоволено констатувала я, підводячись і ховаючи документ у простір персня.
Костянтин висмикнув обсидіанову шпильку з шиї першого паралізованого бандита, витер її об одяг ватажка і зібрав своє волосся в зачіску, не відводячи погляду від заляканої зграї.
— Ваш подарунок був дуже ефективний, пані генеральний директоре, — його низький баритон звучав абсолютно рівно, ніби він щойно підписав щомісячний звіт, а не поклав елітний загін головорізів за лічені секунди. — а техніка безпеки з будівельними сумішами вражає.
— Я ж казала, що три мішки вапна нам знадобляться, — я подала йому вільну руку, дозволяючи підтримати мене за лікоть, і холодно глянула на поваленого велетня. — Вставай, начальнику охорони. Забирай своїх калік і веди нас до штаб-квартири. У нас попереду нічний аудит Вашої бухгалтерії. Ваш випробувальний термін починається прямо зараз.
✨✨✨✨

Вершина Гори Проклятих Душ виглядала як класичне підприємство-банкрут після рейдерського захоплення.

 ​Коли ми пройшли крізь перекошену дерев’яну браму, перед очима відкрився просторий внутрішній двір, вимощений потрісканими базальтовими плитами, крізь які пробивався чорний колючий бур'ян. По периметру тулилися криві бамбукові казарми зі слідами давньої пожежі. Ліворуч чорніла занедбана кузня з холодною піччю, а в самому центрі двору, біля пересохлого кам’яного колодязя, догорало вогнище, над яким у чавунному казані булькало щось підозріло схоже на варені підошви.
​Єдиною капітальною спорудою був колишній головний павільйон секти — двоповерховий маєток із темного модринового дерева з вигнутим черепичним дахом, що нависав над самою прірвою.
​На майданчику перед павільйоном під світлом чадних смолоскипів вишикувалися решта п'ятдесят мешканців бази — брудні, залатані демони нижчих рангів. Побачивши свого велетня-ватажка з перев’язаним горлом, який покірно ніс за нами ліхтар і кульгав на праву ногу, трьох засліплених вапном поплічників, і решту групи, які плелись за ними, гарнізон миттєво втратив залишки гонору. Зброю склали на каміння без зайвих нагадувань.
​Я зупинилася на кам’яному ґанку павільйону, оглядаючи свої нові володіння зверху вниз. Костянтин безшумно став за моїм лівим плечем, схрестивши руки під широкими червоними рукавами.
​— Картина маслом, — мій голос лунко рознісся нічним двором. — Житловий фонд в аварійному стані, фортифікації відсутні, харчоблок порушує всі санітарні норми Пекла. Старший зміни, крок уперед.
​Одноокий ватажок здригнувся, але слухняно підшкутильгав до сходинок.
— Я тут, пані... пані генеральний директоре.
​— На сьогоднішню ніч вводжу режим надзвичайного стану, — я звела вказівний палець. — По-перше: травмованих — у лазарет, нехай знахар відпрацьовує свій хліб. По-друге: виділяєш десять бійців на спуск до ущелини. До світанку там має стояти шлагбаум і митний пост. Жоден караван на світанку не проходить без сплати десяти відсотків транзитного збору. По-третє: решта бере мітли, воду і вичищає цей свинарник до стану стерильності. О шостій ранку я проводжу огляд території. Хто саботує — піде на компост. Виконувати.
​— Так точно! — гаркнув одноокий і, розвернувшись до заціпенілої зграї, дав найближчому підлеглому такого запотиличника, що той полетів носом у бур'ян. — Оглухли, виродки?! Розбирай інвентар!
​Двір миттєво перетворився на розворушений мурашник.
​— А тепер — аудит активів, — я повернулася до Костянтина. — Ходімо всередину, подивимося, що залишилося від попередніх власників.
​Важкі двері павільйону відчинилися з протяжним скрипом, пахло старим папером і гірським полином. Перед нами була простора зала для нарад. У центрі стояв масивний стіл із цільного чорного дуба, завалений сувоями, борговими розписками та зламаними печатками.
​Костянтин підійшов до сусіднього столу, одним широким рухом передпліччя змів на підлогу купу порожніх глеків з-під рисового вина і запалив масляну лампу. Жовтувате світло вихопило з темряви велику рельєфну мапу місцевості, вирізьблену прямо на стільниці.
​Я підійшла з іншого боку, спираючись долонями на край дерева, і схилилася над схемою.
​— Так, дивимося на географію, — я повела нігтем уздовж звивистої лінії, що позначала єдиний тракт через ущелину. — Торговий шлях ми перекрили, це дасть швидку готівку. Але готівку в цьому секторі не поїси. Що це за ділянка на східному схилі, за головним павільйоном?
​Костянтин нахилився над столом. У тісному колі світла від лампи червоний шовк його ханьфу здавався майже чорним, як згусток темної крові.
​— Схоже на старі тераси для духовних трав, — його довгий палець ліг на мапу впритул до мого, вказуючи на концентричні кола біля підніжжя скелі. — Згідно позначок на мапі попередня секта вирощувала там сировину для алхіміків, поки джерело енергії в породі не вичерпалося. Схоже, зараз там мертвий базальт і суха глина.