розділ 27. Він та вона. Тендер та дорога.

POV: Костянтин

Ми вийшли з управи на вулицю. У просторовому персні Анни тепер лежав підписаний контракт на володіння Горою та п'ять тисяч золотих інвестицій, вибитих із Павла. Вона діловито поправила комір своєї пошарпаної обставинами японської матроски, дивлячись на піки хребта вдалині.

— Гора порожня, — констатувала вона, дивлячись у бік гірського хребта. — Якщо ми не закупимо насіння, лопати та базовий інвентар прямо зараз, новоспеченим підлеглим доведеться  їсти каміння і битися бамбуковими палицями, а наша маржинальність піде в мінус до кінця декади. Де тут відділ оптових закупівель? 

— Тут немає опту, Аня.— я йшов поруч, звикаючи до неприємного, важкого відчуття гравітації в ногах. Тіло NPC 1-го рівня відчувало кожен камінець крізь підошву чобіт. — Тут усе працює на стихійному бартері та фальсифікаті.

— Значить, проведемо примусовий держтендер, — хмикнула вона.

Ринковий майдан конфіскованих товарів зустрів нас гвалтом. У центрі височіла трибуна, де місцевий оцінювач — чотиривухий демон у засмальцьованому халаті наче зі старого гардеробу шейха, — якраз намагався збути партію «елітного агро-луту», знятого з убитих культиваторів.

— Лоти від одного до двадцяти! — горлав він, потрясаючи іржавим кайлом. — Насіння вогняного рису, плуги зі священної бронзи, мотики для пробивання карми! Початкова ставка — п'ятдесят срібних за мішок! Менше не дам, бо сам з'їм!

Натовп дрібних бісів переминався, бо ціна кусалася.

Анна плавно розрізала юрбу, карбуючи крок своїми підборами.

— Проводимо ревізію, — сухо кинула вона, підходячи до мішків. Вона схопила жменю зерна, потерла між пальцями з бездоганним гострим манікюром і понюхала. — Зерно заражене спорами пекельної сажки. Схожість — менше двадцяти відсотків. Метал на мотиках має втому матеріалу, трісне на першому ж базальтовому пласті. Червона ціна цьому сміттю — десять мідяків за всю партію разом із тарою.

Оцінювач обурено роздув усі чотири вуха, його щелепа висунулася вперед: — Ти що мелеш, дівчисько?! Це імпорт із Верхніх Шарів! П'ятдесят срібних, або охорона випише тобі штраф за зрив торгів!

Я зробив пів кроку вперед, стаючи за її лівим плечем. Мої пальці торкнулися залізного маркувального тавра на найближчому мішку.

— Код партії 00-74-Бліц, — мій голос прозвучав тихо, але в ньому спрацювала та сама частота, яка колись глушила системні тривоги в Центрі Управління. — Цей конфіскат списано з мобілізаційного резерву третього сектора ще за часів Великої Ревізії. Термін придатності закінчився чотириста років тому. Згідно з базовим кодом утилізації, за продаж простроченого насіннєвого фонду посадова особа підлягає розбору на донорство.

Оцінювач закляк. Його чотири вуха синхронно впали. Він перевів погляд із моїх пальців на моє обличчя, намагаючись знайти хоч тінь сумніву, але натрапив на порожній, мертвий спокій істоти, яка особисто писала правила цього протоколу.

— Ви... Ви інспектор із головної канцелярії? — заікаючись, пискнув він.

— Вона — генеральний аудитор, — я кивнув на Анну. — А я стежу, щоб виконання вироку не заляпало бруківку.

— П'ятнадцять мідяків за все. І три мішки будівельного вапна як компенсація за наш витрачений час, — холодно завершила Анна, дістаючи монети.

— Забирайте! Тільки не заносьте в журнал порушень! — заголосив торговець, квапливо виписуючи накладну тремтячою лапою.

Анна провела рукою над прилавком. Повітря ледь помітно пішло брижами, і тонни вантажу безшумно втягнулися в її просторовий перстень.

— Наступний пункт — маскування, — я перехопив її за зап'ястя, змушуючи зупинитися.

— Що не так із моїм зовнішнім виглядом? — вона вигнула брову. — Уніформа відносно ціла, якщо не рахувати трохи розірваної спідниці.

— Усе не так, — я повів її у бік торгових рядів із тканинами. — По-перше, біла синтетична тканина світиться в магічному спектрі цього сектора, як мішень для арбалетників. По-друге, на твоєму одязі досі є залишковий цифровий маячок від системи. Будь-який сканер перехопить нас за три кілометри. А по-третє...

Я замовк. Моє нове, неоптимізоване тіло видало зрадницький викид адреналіну, коли погляд ковзнув по розірваній матросці. Тканина розійшлася вздовж її стегна значно вище норми, і місцеві чорти раз у раз кидали на її відкриті ноги масні погляди. Мене це відверто дратувало. І справа не лише у тактичній вразливості. Дратувало те, що на мій актив витріщається кожен зустрічний волоцюга — це порушення балансу. Система видала їй цей одяг як знущання, і технічно ми не могли змінити її скін, одяг. Але в будь-якому коді є лазівки, навіть в такому ідеальному, який створював я сам.

— ...по-третє, це порушення корпоративного дрес-коду нової адміністрації Гори, — сухо закінчив я.

Я різко змінив траєкторію, підійшовши до крамниці тканин. Золота монета з глухим дзвіном лягла на стіл торговця шовком. 

— Два комплекти щільного шовку. Червоні ханьфу. Шкіряні чоботи на плоскій підошві.

Чорт-ткач заметушився і за хвилину я вже тримав у руках два згортки. Щільний, важкий червоний шовк. Текстура, яку в цьому секторі мали право носити лише вищі судді або непокірні патріархи темних сект. Я повернувся до Анни та передав їй згорток. Вона взяла тканину, ледь піднявши брову.