Розділ 26. подружжя

Вітерець колихав бамбукові хащі через які ми продиралися, але ілюзія стародавньої Азії розвіялася рівно в той момент, коли з кущів виповз триокий тхір із палахкотливим хвостом і, вилаявшись добірною демонічною лайкою, діловито потягнув у нору чийсь надгризений череп.

— Це не минуле, Костю, — спокійно констатувала я, проводжаючи поглядом місцеву фауну і поправляючи комір своєї пом'ятої японської матроски. — Це периферія. Дев'ятий, найвідсталіший сільськогосподарський сектор Пекла. Дикий Схід.

Він нахмурився і підняв руку, звично намагаючись викликати свій адміністративний інтерфейс або хоча б згенерувати простеньку кульову блискавку. Його довгі пальці ледь помітно заіскрили, а потім у повітрі з жалюгідним, писклявим звуком вискочило напівпрозоре сіре вікно.

[Помилка доступу. Права Архітектора анульовано. Поточний статус: Вільний NPC (Рівень 1). Базовий квест: "Шлях Володаря". Заснуйте власне місто розбійників на Горі Проклятих Душ. Нагорода: відновлення адміністративних прав. Штраф за провал: вічна робота на рисових плантаціях].

Костянтин дивився на цей напис так, ніби йому щойно запропонували посаду молодшого помічника прибиральника. Його аристократичні азійські риси обличчя скам'яніли. Він більше не міг спопеляти поглядом цілі міста, але його аура все ще залишалася такою важкою, що триокий тхір у кущах тихо гикнув і знепритомнів.

— Я писав цей алгоритм як жарт, років 600 тому, на спір, — крізь зуби процідив він. — Спеціальний рівень для покарання найледачіших душ. Класичний сценарій дешевого бульварного роману, де герой починає з самого дна і має збирати сміття, щоб вижити. Савелій застосував його проти мене, а я навіть локацію не одразу впізнав, яка іронія долі.

— А ми його оптимізуємо, — я задоволено потерла руки, миттєво вмикаючи режим антикризового менеджера. — Це ж класичний стартап у жорстких умовах. Нульовий баланс, заблоковані рахунки, але є чіткий бізнес-план від Системи. Що в нас є для стартового капіталу?

Костянтин мовчки витягнув зі свого довгого білого волосся масивну золоту шпильку з тонким різьбленням у формі дракона.
— Чисте системне золото найвищої проби. Достатньо, щоб купити половину цієї провінції разом із чиновниками.

— Чудово. За легендою, з цієї хвилини ми — молоде подружжя мандрівних торговців, яке шукає спокійного життя подалі від столичної метушні, — я забрала шпильку, сховавши її в кишеню своєї спідниці. 
— Ринок у тому напрямку. Йдемо купувати гору, — Костянтин запропонував мені лікоть із бездоганною ввічливістю.
​Я по-діловому сперлася на його руку, і ми, ідеально синхронізувавши крок, рушили захоплювати місцеву економіку.

Місцеве поселення виглядало як галасливий, брудний котел, де змішалися епохи та гріхи. Східний базар периферії Пекла бив по рецепторах усім чим тільки можна, особливо сумішшю запахів паленої сірки, гнилого лотоса, дешевих пахощів, рапанів та смажених жаб'ячих лапок. Дрібні демони в солом'яних капелюхах хрипко торгувалися, впарюючи один одному прокляті трави, сумнівні амулети та чиїсь душі в банках. Навколо вирувала метушня: хтось бився за мідяк, візки з рипінням протискувалися крізь натовп, звідусіль лунали лайка та вереск. Погода була на диво сонячна. Хтось замогильно грав на банджо.
Ми йшли крізь цей хаос так, ніби прогулювалися елітним бізнес-центром після успішного закриття кварталу. Я вже крокувала попереду, скануючи вивіски, а Костянтин тримався на пів кроку позаду і трохи збоку. Наша синхронність межувала з телепатією. Коли якийсь рогатий кишеньковий злодій спробував нирнути до кишені  моєї спідниці, я не сповільнила крок та плавно відхилила стегно. Тієї ж миті рука Кості в чорному шовку блискавично, мов змія, перехопила зап'ястя крадія. Пролунав тихий, сухий хрускіт, злодюжка зблід і мовчки осів на землю, а Костянтин  витер пальці об чийсь тент, навіть не глянувши на нього. Ідеальна логістика безпеки.
Найбільша ломбардна лавка на ринку нагадувала печеру жадібності. За масивним, заляпаним чимось підозрілим прилавком сидів місцевий лихвар — гладкий чорт із зеленими іклами, який ліниво лускав насіння, що підозріло нагадувало чиїсь засохлі очі.
Я поклала золоту шпильку на прилавок. Чорт зважив її на своїх брудних пальцях, зміряв мій пом'ятий костюм японської школярки сальними, зневажливими очима і криво вишкірився.
— Сто мідних монет, — прохрипів він, кинувши шпильку назад. — Більше за цей брухт не дам. І радійте, що взагалі беру. Для такої... екзотичної дівчинки можу накинути ще десятку, якщо станцюєш.
Я не змигнула оком. Лише повільно сперлася обома руками на стільницю, нахилившись ближче, і увімкнула свій фірмовий корпоративний погляд. Той самий погляд, від якого на Землі в податкових інспекторів починалася тахікардія, а підрядники погоджувалися на будь-які мої умови.
— Стаття 404, параграф третій Кримінального кодексу Пекла, — мій голос зазвучав як монотонний гул гільйотини, коли я на ходу вигадувала норми законів Пекла. — Скуповування майна імператорського рівня без відповідної ліцензії транзитного відділу. Це не просто штраф, шановний. Це повна конфіскація активів, пониження до рівня равлика і...
— Ти кого лякаєш, дівчисько?! — гаркнув лихвар. Його зелені ікла висунулися вперед, очі налилися кров'ю. Він різко смикнувся, тягнучись під прилавок, вочевидь, за зброєю або магічним артефактом.
Він не встиг.
Повітря в лавці раптом стало крижаним. Костянтин, який до цього здавався мовчазною тінню за моєю спиною, зробив один плавний рух. Його долоня мертвою хваткою лягла поверх пухлої руки лихваря, намертво прибивши її до дерева. Чорт смикнувся, але з тим же успіхом міг би спробувати зрушити гранітну скелю. Мій партнер навис над лавкою у своєму розкішному ханьфу, дивлячись на лихваря абсолютно порожніми, мертвими очима хижака.
— До того ж, — оксамитовим баритоном, від якого по спині бігли мурахи, додав Костянтин, ледь помітно стискаючи пальці. Дерево прилавка під рукою чорта загрозливо затріщало. — Золото такої щільності має системний маркер. Спробуєш розплавити його у своїй кустарній печі — і твоя лавка вибухне, загорнувши простір усередину себе.
— Твоя маржинальність складе мінус сто відсотків, — незворушно підхопила я, ідеально вступаючи в наш словесний пінг-понг. — А оскільки ти збираєшся померти при вибуху, активи автоматично перейдуть державі. Це жахливий бізнес-план.
— Уникнути цього дуже просто, — голос Костянтина став ще тихшим і небезпечнішим. Він нахилився так близько, що чорт перестав дихати, відчувши ауру вбивці. — Ти формуєш нову, справедливу ціну. Зараз. Інакше я спочатку зламаю тобі променеву кістку, потім розтрощу ліктьовий суглоб, вирву горлянку, а моя дружина...
— А я при наданні свідчень оформлю це як виробничу травму через невідповідність робочого місця нормам безпеки, — мило, але з льодяними очима завершила я. — Ти ж не платиш страхові внески, чи не так?
Чорт переводив очманілий погляд з мого незворушного обличчя на мертві, бездонні очі Костянтина. Він відчув, що ми не блефуємо. Через три хвилини, блідий як крейда, стікаючи холодним потом і тремтячими руками, лихвар вивалив на стіл три важкі мішки золотих злитків вищої проби.
—Дякуємо Шановний! До зустрічі! — мило посміхалась я , поки Костянтин одним легким рухом забрав доволі важкі мішки.
— Та не дай Бог! — прошепотів чорт.