Розділ 22. Рекламна пауза

Будівництво склепів перейшло в активну фазу, а разом із ним шоу остаточно скотилося в естетику найдешевшого комерційного телебачення. Продюсерам явно не вистачало бюджету на декорації, тому вони вирішили компенсувати це агресивним продакт-плейсментом.

На майданчику якраз розгорталася епічна битва за останній мішок високомаркового цементу. Кенгуру-Відьма з криком осідлала спину Грізлі, намагаючись відтягнути його від будматеріалів за вуха, поки Єнот бив різника по ногах пластиковим рівнем. Лисиця-сукуб верещала з шезлонга, щоб її чоловік негайно розчавив цих «бюджетників».

Раптом пролунав оглушливий звук зума. Камери різко змінили кут, наїжджаючи крупним планом на епіцентр бійки, і з хмари малинового диму вискочив Савелій із незмінною голлівудською посмішкою.

— Стоп, кадр! — заволав він у свій мікрофон-череп. Грізлі так і завмер із мішком у руках і Відьмою на спині. — Шановні глядачі! Ця запекла сварка за фундамент спонсорована преміальним пекельним цементом «Цербер-Люкс»!

Савелій картинно поплескав по мішку, який тримав різник у масці Грізлі.
— «Цербер-Люкс» — скріпить Ваш склеп міцніше, ніж Ваші токсичні стосунки! Жодної усадки лесових ґрунтів, стійкість до киплячої лави та сліз Ваших колишніх! Купуйте в усіх будівельних лавках Сьомого сектора за промокодом «ЛобнеМісце»!

Я стояла біля нашого ідеально розміченого котловану, спираючись на креслярський стіл, і тихо розтирала скроні.
— Який же дешевий треш, — пробурмотіла я. — Цей цемент роблять із перемелених кісток боржників, у нього адгезія нульова.

Поруч пролунав низький, вібруючий звук — щось середнє між зітханням і риком. Костянтин стояв за пів кроку від мене. Його плечі були напружені, а пальці в чорних рукавичках стискалися в кулаки з такою силою, що повітря навколо них ледь помітно іскрило.

— Анно, якщо цей блазень ще раз зупинить робочий процес заради реклами, я особисто замурую його в його ж спонсорський бетон, — тихо прогарчав Костянтин.

— Терпи, Костю, — я остаточно перейшла на «ти», не повертаючи голови, але навмисне дозволила своєму плечу ледь торкнутися його передпліччя. — Це закони шоу-бізнесу. Не псуй їм рейтинг, інакше вони уріжуть нам постачання арматури.

Тим часом Савелій, роздавши команди операторам, наказав бісам-асистентам винести на майданчик кілька ящиків із якимись бляшанками.
— А тепер, мої дорогі будівельники! — солодко проспівав ведучий, підходячи до кожної пари. — Час відновити сили! Наш енергетичний спонсор — напій «Сірчаний Удар»! Учасники, розбираємо бляшанки! За контрактом Ви зобов'язані тримати їх у руках під час кожної перерви, робити ковток і щиро посміхатися в об'єктив!

Шакал першим схопив енергетик, випив його залпом і за кілька секунд почав бігати по вертикальній стіні недобудованого склепу, видаючи звуки бензопили. Капібара гидливо відсунула бляшанку двома пальцями: 
-Цей токсичний нектар блокує моє третє око і руйнує вібрації.

Савелій підійшов до нас і нахабно всунув по бляшанці мені та Костянтину.
— Пандо, Леве, Ви в нас пара статусна, тому для Вас особливе завдання. Ви маєте цокнутися бляшанками, подивитися одне на одного із закоханою пристрастю і сказати: «Наше кохання таке ж вибухове, як "Сірчаний Удар"!». Камери, мотор!

Я подивилася на дешеву алюмінієву бляшанку у своїй руці, а потім на Костянтина. Його маска Лева здавалася ще більш похмурою, ніж зазвичай. Бляшанка в його руці почала загрозливо деформуватися і плавитися від прихованого гніву. Наймогутнішу сутність Пекла, Архітектора Системи, змушували рекламувати дешеве пійло для нижчих демонів, і це при тому, що він давно повністю профінансував цей проєкт.

Я зробила швидкий крок до нього, ставши впритул, спиною до камер. Моя рука лягла поверх його чорної рукавички, зупиняючи руйнування металу.

— Спокійно, Леве, — прошепотіла я, дивлячись у темні прорізи його маски. Мої пальці міцно стиснули його зап'ястя. — Не зривайся.

— Ти розумієш, Пандо, що він змушує мене робити? — його голос вібрував від ледь стримуваної люті, обпалюючи мене гарячим диханням. — Я знищував цілі світи. А тепер маю грати закоханого ідіота з газованою сіркою в руках., на проєкті який я сам і профінансував.

— Це просто бізнес-процес, — я нахилилася ще ближче, так, що наші обличчя опинилися на відстані подиху. Моя друга рука м'яко лягла йому на груди, розправляючи лацкан плаща.

Він завмер. Мій дотик і мій діловий цинізм подіяли на нього краще за будь-яку магію. Костянтин трохи схилив голову, і я відчула, як напруга в його м'язах повільно перетворюється на хижу зацікавленість.

— Ти продаси навіть власну гордість за будівельні матеріали, Анно? — тихо, майже збуджено запитав він.
— Тільки якщо ціна буде ринковою, Костю, — я зухвало посміхнулася. — А тепер цокаємося і дивимося одне на одного так, ніби хочемо з'їсти.
—Добре,тільки за ради тебе.

Я різко розвернулася до камер, потягнувши його за собою. Ми ідеально синхронно підняли бляшанки. Костянтин обійняв мене за талію — міцно, по-господарськи, притягуючи до себе з такою силою, що я ледь не втратила рівновагу. Цього не було прописано в сценарії.

— Наше кохання таке ж вибухове, як «Сірчаний Удар», — промовив він своїм глибоким, гіпнотичним баритоном, дивлячись на мене зверху вниз так, що оператори аж присіли від потужної хімії в кадрі.

Савелій був у захваті.
— Знято! Геніально! Яка пристрасть, який професіоналізм!