Розділ 21. Спільна ніч

Намет, який видали нам продюсери, був відвертим знущанням із будь-яких санітарних норм. Пройдисвіт Савелій явно зекономив бюджет, адже шматок брезенту на  пластикових кілочках ледь вміщував два спальники впритул, і явно був розрахований максимум на одного анорексічного гобліна, а не на статного чоловіка з широкими плечима та жінку з гарними формами. Фізична тіснота миттєво зруйнувала ту комфортну ділову дистанцію, яку ми старанно тримали вдень.
Ми заповзли всередину під прицілом камери, що безсоромно блимала під самою стелею. Я змушена була сидіти, притиснувши коліна до грудей, і все одно відчувала, як його плече торкається мого. Від нього пахло дорогим парфумом, доволі смачний запах.
— Якщо ми спатимемо в цих масках, я задихнуся до ранку, — тихо промовила я, дивлячись на червоне око об'єктива.
Костянтин промовчав та повільно підняв руку, не зводячи погляду з камери. Його пальці в чорній шкіряній рукавичці ледь помітно клацнули. У спертому повітрі намету пробігла ледь відчутна статична напруга. Камера нервово блимнула і завмерла, світячись тьмяним, мертвим світлом.
— Трансляція зациклена, — його низький голос пролунав надто близько. — В апаратній до ранку бачитимуть ідеальну картинку, як Панда і Лев сплять, відвернувшись одне від одного.
Я з полегшенням видихнула і стягнула з голови задушливу маску. Волосся важкою хвилею впало на плечі. Я провела долонями по обличчю, жадібно вдихаючи прохолодніше повітря. Хоча я і труп, але проти звичок не попреш.
А потім пролунало металеве клацання. Костянтин зняв свою маску Лева і відклав її вбік. Я повернула голову.
У напівтемряві, освітленій лише відблисками вогню крізь тонкий брезент, я завмерла. Усередині мене ніби обірвався ліфт. Мій мозок, звиклий миттєво аналізувати ризики, на кілька довгих секунд просто відмовився обробляти інформацію.
 Довге, ідеально біле волосся до пояса. Холодні, аристократичні азійські риси обличчя. І цей погляд — важкий та проникливий погляд істоти, яка пише закони цього всесвіту.
Я миттєво впізнала його.
“Бляха…верховний бюрократ Пекла. Це точно той, хто сидів у стерильному кабінеті, розповідав мені, що тут не дорама й відправив мене в цей симулятор випробувань? Він тепер зі мною в парі у цьому шоу? Може у мене галюцинації?”
Тиша в наметі стала такою важкою, що мені стало важко дихати, якби я була живою, вже б вдруге померла. За спиною одразу починалася стінка намету, тікати було нікуди. Отже, я  повільно поклала маску Панди в сторону та опустила руки на коліна, витримала його погляд, намагаючись вгамувати свою буйну фантазію щодо можливих причин його появи тут та ризиків для мене.
— Констянтин, — мій голос прозвучав набагато тихіше, ніж я планувала, але рівно. — Я б запитала, що керівник усієї Системи робить у цій багнюці, але підозрюю, що я і є причиною.
Азіат дивився прямо мені в очі, його обличчя зберігало спокій, лише в погляді з'явився ледь помітний, гострий інтерес.
— Ви завжди мислите раціонально, Анно. Навіть зараз, — спокійно відповів він.
—А у мене є вибір? — я трохи подалася вперед. Дистанція між нашими обличчями була критично малою, я бачила кожну тінь на його вилицях. — Ви відчитали мене, як зухвалого підлітка та відправили сюди як системний баг. А тепер Ви живете зі мною в одному наметі, підписуєте протоколи ОСББ і допомагаєте зливати конкурентів. Де тут логіка? Це якийсь новий рівень тортур чи Ви збираєте доказову базу, щоб стерти мене остаточно?
Костянтин дивився на мене мовчки, зняв рукавиці. Потім він дуже плавно та повільно простягнув руку. Я інстинктивно напружилася, але змусила себе не відхилятися. Його прохолодні пальці торкнулися мого плеча, м'яко поправляючи комір піджака, що збився.
— Знищити аномалію — це справа однієї секунди, — його голос перетворився на вібруючий напівшепіт, який змушував прислухатися до кожного слова. — Але зрозуміти, як вона працює і чому ламає мої правила — набагато цікавіше. Ви не благаєте про пощаду. Ви не намагаєтеся втекти. Ви перетворюєте моє Пекло на свій черговий бізнес-проєкт. Цікавість, чорт забирай, взяла гору і я захотів побачити цю зухвалість і раціоналізм доведені до абсурду зблизька.
Його рука не повернулася назад. Великий палець ледь відчутно ковзнув по тканині мого лацкана, зупинившись біля ключиці. Від цього простого дотику, моя нервова система була на межі.
— Очманіти…Тобто я для Вас  лабораторний щур, який цікаво бігає по лабіринту? — я змусила себе дивитися йому прямо в очі, не звертаючи уваги на те, як шкіра реагує сиротами на його близькість.
— Якби Ви були щуром, я б спостерігав за Вами з кабінету, — його губ торкнулася ледь помітна, майже людяна посмішка. — Але виявилося, що бути Вашим напарником... захопливо.
Це було сказано так просто і так відверто, що вся моя захисна броня дала тріщину. “Невже йому дійсно цікаво те, що я роблю. Божевільний.”
— Якщо це такий експеримент, — я м'яко, але рішуче відвела його руку від свого тіла, — то майте на увазі: я не збираюся грати в піддавки. Мені потрібен цей склеп. Я хочу вижити і забрати свій гонорар. Навіть якщо для цього доведеться командувати Вами на будмайданчику.
— Я на інше й не розраховував, — спокійно погодився він.
Більше говорити не було про що. Відчуваючи, що ще хвилина цієї напруги — і я почну робити дурниці, я мовчки розгорнула свій спальник. Місця було настільки мало, що мені довелося лягти на бік, обличчям до стінки намету, бо дивитись йому в обличчя моральних сил у мене вже не було.
Я почула, як він ліг позаду. Простір не залишав нам вибору. Його груди притиснулися до моєї спини, його коліна лягли вздовж моїх. Тіло Костянтина було прохолодним, але цей контраст температур обпікав крізь одяг. Коли він повільно видихнув, я відчула, як повітря ворухнуло волосся на моїй потилиці.
Я заплющила очі, слухаючи його імітацію рівного серцебиття за своєю спиною. В думках я потонула у запитаннях: Навіщо він це робить? Яка його вигода? Що далі? Я взагалі вийду живою з цього шоу чи помру вдруге?