Розділ 19. Склеп. Будівництво року, тендер та деструктивні торсійні поля.

​

Острів Кохання. Нова локація нагадувала химерну суміш елітного котеджного містечка на етапі розчищення фундаменту та стихійного звалища.

​Вечір після цвинтарного ОСББ минув у повній ізоляції. Організатори реаліті-шоу розселили нас по одномісних капсулах у готелі «Пекельний Транзит», надійно заблокувавши двері зовні.

​Мій номер був мінімалістичним: залізне ліжко, стіл, стілець і гудіння вентиляції, яке нагадувало роботу потужного серверного блока. Я зняла маску Панди, кинула її на стіл і вперше за довгий час заснула без задніх лап, попередньо перевіривши, чи не спливає строк дії мого договірного гонорару. Чи потрібен NPC сон? Так, баг, маленька дрібниця з минулого життя. Але ми можемо обходитися і без нього, бо спокій у Пеклі ніколи не триває довго.

​Рівно о шостій ранку залізні двері моєї капсули з гуркотом розчинилися. З динаміків над ліжком вибухнув бадьорий голос Савелія:

​— Підйом, голубки! Досить спати в обіймах з подушками! Час реальної праці! Сьогодні наші пари об'єднуються в єдину будівельну бригаду. Збираємося на будівельному майданчику в Урочищі Чорних Скель. Ваше завдання — власними руками залити фундамент і звести стіни головного триповерхового склепу сезону! Хто пошкодить матеріали чи знехтує правилами — вилітає з проєкту без вихідної допомоги! А, і головне: ресурси на Острові обмежені! У центрі майданчика — загальна гора будівельних матеріалів. Як Ви їх розподілите — Ваші особисті проблеми! Хто виживе в боротьбі за цеглу, той і збудує найкращий склеп! Час пішов!

​Через двадцять хвилин наша вісімка в повному складі стояла перед скелею. На нас знову були надіті маски тварин, щоб анонімність не страждала навіть на важких роботах.

​Посередині майданчика нас зустрів виконроб — двометровий будівельник-скелет у жовтій касці та з мегафоном у костистій руці. Поруч височіли гори щебеню, мішки з цементом марки «М-666», старі залізні бетономішалки й купи рум'яної, підозріло теплої пекельної глини.

​— Слухайте сюди, пташенята! — пронизливо заскрипів виконроб у мегафон. — Нам треба звести несівні стіни за вісім годин! Працюємо в парах, але на загальний результат! Лопати в зуби, розчин замішувати вручну, а хто кине камінь не туди — піде в опалубку замість арматури! Руш до об'єктів!

​Будівельний майданчик миттєво перетворився на фільм жахів про важку промисловість.

​У кутку панувала повна ідилія. Маніяк у масці Шакала і його Капібара зайняли позицію біля бетономішалки. Шакал намагався виглядати суворо й залякувати сусідів розповідями про те, як він зараз замурує когось живцем, а Капібара з медитативним спокоєм закидала лопатою щебінь, урівноважуючи вселенський баланс. Шакал спочатку кричав, що «тут він головний агресор», але після того, як вона мовчки передала йому відро з цементом і лагідно погладила по касці, він покірно взявся за тачку, мліючи від щастя. Кохання — то страшна сила; іноді я думаю, що в закоханих у цукерково-букетному періоді просто відключаються певні функції мозку заради продовження роду, хоча емпірично довести це поки не можу.

​Трохи далі розгортався виробничий трилер. Вагітна Кенгуру (відьма) залізла на риштування і покривала добірною лайкою свого Єнота (троля), який намагався з'єднати дві дошки за допомогою силікону та молитви. Єнот ледь стримував сльози, доводячи, що в нього «дедлайн і лапки», але під загрозою розлучення змушений був тягати мішки з цементом.

​Я ж стояла осторонь, склавши руки на грудях, і спокійно спостерігала за стартом цього виробничого хаосу. Бігати наввипередки за мішком цементу було нижче моєї професійної гідності.

Костянтин теж не поспішав хапатися за лопату. У перші ж секунди він відійшов до іржавого стенда з Правилами будівельного тендеру шоу. Гортаючи дрібний шрифт регламенту бездоганними пальцями у шкіряних рукавичках, він витратив на текст не більше двох хвилин, швидко просканувавши його поглядом досвідченого аудитора. Потім так само спокійно повернувся, сперся спиною на кам'яний виступ поруч зі мною і завмер.

Я вирішила не втручатися. Влаштую йому перевірку боєм у польових умовах. Мені було цікаво, як довго він зможе тримати цю гросмейстерську паузу, поки конкуренти в паніці розбирають матеріали. Якщо він врешті-решт піддасться стадному інстинкту й побіжить за цеглою — зроблю висновки й виправлятиму ситуацію по ходу дійства.

Ми нагадували дві застиглі статуї в масках Панди та Лева. Час минав, а ми просто мовчки спостерігали за метушнею.

​Грізлі вже валив скам'янілі чорні дерева і різав монолітні кам'яні блоки так, ніби це був м'який пінопласт. Здавалося, він сам міг би звести ціле місто до обіду. Ідеальний підрядник.

​Лисиця-сукуб тим часом розклала смугастий шезлонг прямо на купі просіяного піску і ліниво дістала пилочку для нігтів.

​— Котику, ну куди ти тягнеш цей похмурий сірий граніт! — примхливо закричала вона, навіть не знімаючи сонцезахисних окулярів. — Він зовсім не пасує до моєї нової помади! Мені потрібен рожевий мармур і тепла підлога з підігрівом від лави! Я хочу розкішний будуар, а ти мені якийсь військовий барак ліпиш!

​На сусідній ділянці продовжувала розгортатися справжня сімейна катастрофа. Кенгуру-Відьма розмахувала руками, ледь не б'ючи свого партнера по обличчю уявними кресленнями.

​— Я сказала, стіну треба посунути на два метри вліво! — верещала вона. — Тут буде простора дитяча кімната, а в тому кутку — посилений постамент для тритонного котла з зіллям!