Розділ 9. Аптека на межі світів.

Аптека на самому вході до сектору горор-квестів зустріла Анну стійким ароматом формаліну та тушкованих жаб'ячих лапок. За прилавком височіла фігура місцевого провізора — велетня, зшитого з різних частин тіл, який більше нагадував м'ясника з привокзального ринку, ніж випускника фармацевтичного факультету. На його брудному халаті красувався бейдж: «Френк. Старший провізор-анатом».

Анна, в якої заклинило брошку дрес-коду, так і залишилася в плюшевому костюмі рожевого зайця з довгими вухами, критично оглянула заляпані вітрини.

— Значить так, новенька, — прохрипів Френк, підхоплюючи величезну торбу для закупівлі інгредієнтів. — Зараз восьма вечора. Я пішов на оптовий склад за свіжими мізками та п'явками. Твоє завдання — вимити тут усе до блиску. Якщо до ранку доживеш і не даси локації згоріти — зарахую твою зміну та добре заплачу, ще й п'ять відсотків від продажів та послуг. Якщо припруться клієнти, на полицях виставлені зілля, все підписано. Надай їм першу допомогу. Питання є?

Анна байдуже здула рожеву ворсинку зі свого плюшевого рукава.

— Жодних питань, колего. Ідіть і не турбуйтеся про операційні процеси. Делегування повноважень — основа ефективного менеджменту. Впораюсь.

Френк підозріло хмикнув своїми нерівно пришитими губами і зник за важкими дубовими дверима. Анна лишилася сама. Вона гидливо підняла сокиру через яку ледь не перечепилась, поставила її в куток біля каси, оперлася на стійку і солодко позіхнула. «Фух, легкотня, — подумала вона, розглядаючи ряди баночок із написами "Настоянка з блідих поганок" та "Сльози невдах". — Звичайне нічне чергування. Головне — тримати під контролем трафік. Ще і відсотки від продажів».

Чекати довелося недовго. Десь о пів на дев'яту двері аптеки з гуркотом відчинилися, і всередину буквально вповз один із гравців-новачків. Хлопець років двадцяти п'яти, у камуфляжній куртці, обвішаний мисливським спорядженням, тримався за ліве плече, з якого сочилася підозріла зеленувата рідина.

— Допоможіть... — простогнав він, сповзаючи по стіні. — Мене підстрелили в Казковому лісі... Нейротоксин білої плодожерки. Отрута вже йде до серця! Що мені з цим робити?! Ви хоч щось розумієте в медицині?!

В очах Анни миттєво спалахнув холодний вогник та розрахунок п'яти відсотків. Увімкнувся режим антикризового управління. Вона плавно вийшла з-за прилавка, шурхотячи своїм плюшевим рожевим пузом. Сто відсотків логіки, мінус шість відсотків емпатії, такими були зараз її показники у системі.

— Не панікуйте, шановний. Ви порушуєте спокій у громадському місці. Зараз проведемо експрес-аудит Вашого ушкодження, — абсолютно спокійним, монотонним тоном промовила вона, підходячи ближче.

Хлопець підвів голову, побачив перед собою гарну жінку у рожевому костюмі зайця з порожнім меланхолійним поглядом, яка вся була заляпана кров'ю, і гикнув від жаху.

— Ви... Ви лікар?! Ви взагалі колись проводили операції?! — заїкаючись, спитав мисливець, намагаючись відповзти назад до дверей.

Анна не здригнулася жодним м'язом на обличчі. Вона збрехала так чисто й переконливо, як зазвичай брехала податковим інспекторам на Землі:

— Організація операційної діяльності — це мій основний профіль із 2011 року. Я регулярно займаюся розтином складних кейсів і видаленням токсичних елементів зі структури холдингів. Тож сідайте на цей стілець і не крутіться.

— До чого тут холдинги, це ж інша галузь, я Вас про інше питаю … — він намагався чинити супротив.

Вона за комір підняла хлопця, як мішок із картоплею, і всадила на дерев'яний стілець посеред аптеки. Не гаючи часу, Анна знайшла під прилавком моток товстої мотузки і кількома професійними вузлами намертво прив'язала пацієнта до спинки та ніжок.

— Ей! Навіщо в'язати?! — закричав гравець, марно сіпаючись.

Анна тим часом діловито порпалася в шухлядах Френка. Вона витягла звідти величезний, іржавий хірургічний ніж, який більше нагадував тесак для м'яса, побризкала на нього якимось спиртовим розчином для дезінфекції вітрин і повернулася до стільця.

— Ви боїтеся болю? — сухо поцікавилася вона, перевіряючи пальцем гостроту леза.

— Ні...  —  відповів хлопець, дивлячись на ніж із округленими від жаху очима.

— Ну, це дуже добре, — констатувала Анна, поправляючи плюшеве вухо свого кігурумі. — Бо я і не збиралася робити Вам анестезію. У нас прострочені медикаменти, дефіцит бюджету та оптимізація витрат.

Вона впевнено вхопила його за подраний край куртки і одним різким рухом ще більше розірвала тканину на плечі. Зелений слиз отрути вже роз'їдав шкіру. Анна занесла ніж і абсолютно спокійно, з методичністю досвідченого лісника, почала по шматочку вирізати заражене м'ясо.

— А-А-А-А-А-А!!! — пролунав такий дикий, паралізуючий крик мисливця, що зі стелі посипалася багатовікова паутина разом з павуком Егрегором IV, якого так дбайливо вирощував Френк, а склянки на полицях жалібно задзвеніли. — Рятуйте!!! Вона мене ріже!!! Мене катує заєць!!!

Саме в цей момент важкі вхідні двері аптеки тихенько відворилися. На локацію, м'яко погойдуючись у повітрі, залетів постійний Клієнт — напівпрозорий Віковий Дух у довгому савані, який прийшов забрати своє щомісячне зілля від безсоння.

Дух хотів було пафосно прошепотіти щось про вічну темряву, але картина, яка постала перед його очима, зламала його потойбічний мозок. Посеред аптеки жінка у забрудненому зеленим слизом костюмі рожевого зайця із абсолютно кам'яним обличчям лікувала чи шматувала ножем прив'язаного до стільця чоловіка.