Розділ 1. Пекло

Сваха для NPC та її Бос.
Автор Магістр Анімарум

Розділ 1. Пекло
Якщо Вам колись скажуть, що після смерті на Вас чекає вічний спокій — плюньте цьому брехуну в обличчя. Після смерті на Вас чекає інвентаризація.
​Я розплющила очі й спершу взагалі не зрозуміла, куди мене занесло. Відчувала лише три речі. По-перше, я змерзла до кісток, бо стовбичила на якомусь протязі з самого ранку в шаленій черзі, якщо тут взагалі є відлік часу. По-друге, мій жорсткий весільний корсет був затягнутий так нещадно, що навіть будучи офіційним трупом, я ледве могла дихати. І по-третє, якийсь похмурий тип із рогами якраз діловито ліпив мені на нього жовтий стікер зі штрих-кодом. Вирішив не перекривати моє декольте.
​— Об’єкт 8409, категорія «Гарматне м’ясо», — монотонно пробубонів він, скануючи мене якоюсь пекельною пікалкою, ніби ми у супермаркеті і байдуже штовхнув у спину.
​Я ледве втрималася на ногах у своїх червоних туфлях на шпильках, спробувала обуритися, але змогла лише здути з обличчя злипле чорне пасмо. Мої ідеальні довгі локони розпалися, графітово-сірі очі, мабуть, метали блискавки, а розмазана від сліз і поту туш перетворила мене на дуже агресивну панду. Я подивилася на свої пальці з бездоганним гострим нюдовим манікюром пазурами — хоч щось вціліло. Я була зла, як справжня фурія. У мене щойно зірвався багатомільйонний контракт, зірвалося власне весілля, а тепер мене ще й маркують, як банку консервів по акції в АТБ!
В голові кружляли спогади поки черга рухалась.
Я завжди вважала, що найгірше, що може статися в день весілля — це п'яний тамада або дощ під час виїзної церемонії. Але ні. Найгірше — це коли твій весільний кортеж на швидкості сто двадцять кілометрів на годину зустрічається з фурою.
Мої останні тридцять років пролетіли перед очима, але замість сентиментальних спогадів я бачила лише графіки падіння акцій мого холдингу. Я — генеральна директорка, яка щойно втратила контроль над найважливішим... Своїм власним життям.
А потім я розплющила очі.
Навколо не було ні лікарні, ні світла в кінці тунелю. Був лише нескінченний сірий ангар, що смердів паленою гумою та дешевою кавою. Поруч зі мною жалібно скиглили кілька десятків тисяч людей. Всіх сортували.
Я опустила погляд. Моя дизайнерська сукня за п'ятнадцять тисяч доларів перетворилася на криваве ганчір'я. Фата обгоріла. Я виглядала як мертва наречена з бюджетного фільму жахів. Мозок, відмовляючись приймати реальність, миттєво перейшов у режим глибокого дзену. У бізнесі це називається «антикризове управління». Емоції — вимкнути. Аналітику — увімкнути.
— Увага, біомасо! — прогримів голос.
На підвищення вилізло щось. Воно мало три ока, діловий костюм, який тріщав на череві, і напівпрозорий планшет.
— Вітаємо в розподільчому центрі Пекла! Ваші нікчемні душі щойно перетнули межу. Дехто з Вас вже отримав номери. Оскільки місць у стандартних котлах зараз немає — криза перевиробництва грішників, самі розумієте, — Вас відправлено в Інтерактивну Зону виживання «Горор-TV»!
Натовп навколо мене завив. Якась жінка в бігудях впала на коліна і почала хреститися. Я ж просто поправила обгоріле мереживо на доволі провокуючому декольте впевненого третього розміру. Інтерактивна зона? Шоу? Це вже цікаво.
— Правила прості! — гаркнув триокий клерк. — Вас закидають на локацію по 100 душ. За Вами полюють наші найкращі співробітники-монстри. Виживете до ранку — отримаєте роботу молодшого чорта-асистента. Здохнете — підете на добрива для пекельних садів. Трансляція йде на всі кола Пекла, початок опівночі. А тепер перерва на рекламу, тільки у нас кращі умови для пекельного відпочинку, звертайтесь для замовлення турів 19991 по внутрішнім лініям, ліцензія транзитного департаменту від 23.12.835 року від останнього оновлення. Поїхали!
Підлога раптом зникла. Ми полетіли в чорну прірву під вереск моїх товаришів по нещастю. Я не кричала. Я рахувала в голові, скільки відсотків маржі вони втрачають на такій неоптимізованій логістиці душ.
[Системне повідомлення: Завантаження локації «Кривава Психіатрія».]
[Глядачів на стрімі: 14 566 404]
Напівпрозоре синє вікно чату вискочило прямо перед моїми очима.
«О, свіже м'ясо!»
«Ставлю 100, що той жирний помре першим.»
«А що це за фіфа в білому? Вона взагалі жива?»
Ми впали на брудну кахельну підлогу в довгому коридорі, освітленому мерехтливими лампами. Стіни були вимазані чимось підозріло бурим. Натовп новачків миттєво забився в куток, істерично ридаючи. 
Я повільно підвелася. Сукня шелестіла. Волосся злиплося від бутафорської (сподіваюся) крові. Зі своїм блідим обличчям і порожнім, меланхолійним поглядом людини, яка щойно втратила багатомільйонний контракт, я виглядала страшніше за цю локацію.
З кінця коридору почувся скрегіт металу. Повільно, під епічну моторошну музику, до нас сунув Монстр. Це була двометрова гора м'язів у шкіряному сірому фартусі. Замість правої руки в нього бензопила, а на обличчі — мішок із прорізами для очей, які до речі світились фіолетовим кольором.
Новачки заверещали так, що в мене заклало вуха, і ломанулися хто куди, але головне подалі  від загрози, збиваючи одне одного з ніг. Когось вже встигли розпилити.
Я залишилася стояти на місці. Втеча — це втрата енергії. А в мене ще навіть ранкової кави не було, бо фотограф переконувала спочатку фото та реєстрація, а на банкеті поїси, ага, тепер я нічого не відчуваю.
Монстр зупинився за два метри від мене. Він підняв бензопилу. Вона загарчала, випльовуючи чорний дим. Він чекав, що я впаду на коліна і буду благати про пощаду.
Я схилила голову набік, волося спадало так, ніби я Садако. 
— Ти розумієш, що в тебе бензопила «заливається»? — тихо, абсолютно спокійним голосом спитала я.
Монстр завмер. Ричання пили стихло до здивованого пирхання.
— Що? — глухо прохрипів він з-під мішка.
— Карбюратор. Ти його коли востаннє чистив? — я зробила крок назустріч. Моя біла сукня тягнулася по брудному кахлю. — І цей фартух. Це ж шкіра, так? Вона потріскалася. Ти виглядаєш не як елітний кат, а як м'ясник-невдаха з привокзального ринку в Одесі. Яка в тебе конверсія страху за зміну з таким іміджем?
[Чат Системи:]
«Що відбувається?!»
«Вона в нього техпаспорт зараз попросить?!»
«АХАХАХА, подивіться на його обличчя... тобто мішок!»
«Ставлю донат 5000 на Наречену!»
Монстр розгублено опустив бензопилу і почухав мішок на потилиці.
— Ну... нам інвентар вже триста років не оновлювали, — раптом поскаржився він голосом втомленого вантажника. — Бюджети ріжуть. А в мене ще іпотека на склеп...
Я важко зітхнула і потерла перенісся. Більше за смерть я ненавиділа лише поганий менеджмент.
— Слухай сюди, — я підійшла впритул і дістала з декольте дивом вцілілу шпильку для волосся. — Якщо ти заміниш цей ланцюг на вольфрамовий, іскри будуть летіти на три метри. Ефект залякування зросте на сорок відсотків. А фартух треба натирати воском, щоб кров ефектно стікала, а не вбиралася. Ти ж артист, чорт забирай, а не просто різник! Ти маєш продавати їм жах! У тебе тоді і перегляди зростуть!
— Воском... — прошепотів монстр, наче я щойно відкрила йому сенс життя. — А я дурень просто водою мив.
— Тобі треба відкрити власний шиномонтаж для зброї катувань. Ніша абсолютно порожня. Станеш монополістом, — я поплескала його по величезному плечі, ігноруючи слиз. — А тепер, котику, зорієнтуй мене по логістиці: як звідси найшвидше пройти до Вашого керівництва? У мене є до них кілька жорстких питань.
​Монстр, повністю забувши про свою роль безжального маніяка, шанобливо вказав закривавленою бензопилою на важкі металеві двері в кінці коридору.
​— Туди... Тільки це лише перша локація, пані. Далі — ще ціла купа випробувань. «Лікарня Святого інквізитора», «Коридор Відчаю», «Болото Криків», «Офіс Мертвих Дедлайнів»... Там наші топ-менеджери-мучителі сидять. Вони Вас так просто до Боса не пропустять. Там справжня м'ясорубка.
​— Топ-менеджери? Чудово. Обожнюю корпоративні чистки, — я поправила порване мереживо на рукавах і, кокетливо кліпнувши своїми очима-панди, відправила Монстру грайливий повітряний поцілунок своїми ідеальними нюдовими нігтиками. — Дякую за консультацію!
​Гора м'язів під мішком здригнулася і раптом видала звук, схожий на радісне, сором'язливе хрюкання. Здається, він був на сьомому небі від щастя, що його старання хоч хтось оцінив.
Я рушила вперед.
[Чат Системи: ДОНАТ 10 000 ВІД АНОНІМА!]
«ВОНА ЙОГО ЗАВЕРБУВАЛА! Фу, як мило, аж противно, давай ще!»
«Система, у Вас там баг у вигляді мертвої бізнес-вумен!»
«Я хочу від неї дітей!!!»
Я йшла кривавим коридором, ледь помітно посміхаючись. Здається, Пекло — це саме той ринок, який давно чекав на агресивне поглинання. І якраз сьогодні я абсолютно вільна.