Третій розділ

"Florence + The Machine - Shake It Out"

Чоловік, який представився Назаром і запізнився на нашу зустріч на десять хвилин, відкрив скляні двері будівлі, яка всередині освітлювалася лише за допомогою цих дверей, які виконували і функцію вікна. Приміщення було просторе, і з одного боку було величезне дзеркало. Мел, тримаючи руки в своєму тренчі, уважно оглядала можливі стіни її майбутнього магазину, й було важко сказати що вона думає про це. Вона стримано ходила  від одного кута до іншого та ставила багато питань власнику.

– Думаєш це те, що треба? – запитала вона мене, після півгодини її скрупульозного оцінювання. Хоча не зрозуміло, чому вона поводиться так сьогодні, якщо вчора була в захваті від цього варіанту, – Ти ж знаєш, у нас є ще кілька варіантів. Особливо цей… – вона задумалася і підморгнула мені, поки власник, переставляв коробки, які залишилися від попереднього господаря.

– Так-так, думаю, спішити не варто. Треба все добре обдумати і оглянути повторно попередні, – підіграла я їй, постукавши по цеглі помальовані білою фарбою, яка відбивалася у дзеркалі.

– Хоча тут багато плюсів… але от освітлення, якщо брати цей варіант, то прийдеться ще й над цим попрацювати, - Мел підняла голову вверх, оглядаючи кілька круглих ламп на стелі.

– Так, з освітленням тут є певні недоліки, але я думаю, ми можемо домовитися, щодо цих незручностей, – чоловік нарешті залишає коробки та підходить до Мел, дружньо та з надією усміхається.

– Справді? Одразу видно, що ви ділова людина, яка йде на компроміс, а це доволі важливо, –  Мел одразу ж усміхається йому вперше за цю зустріч. – Тоді думаю ми обговоримо ці деталі і можна думати над укладанням договору.

Пан Назар почав переконувати, що Мел не помилиться у виборі, й що це місце буде завжди на очах у людей та й взагалі не приміщення, а скарб. Мел планувала відкриття до різдвяних свят, адже це один із періодів, коли прикраси потрібні як ніколи. Сама атмосфера цього свята надихає на красу, яку хочеться бачити довкола, а Мел могла в цьому допомогти.

– То що у вас з Ярком? – запитую я, коли ми виходимо із магазину. Я одягаю сонцезахисні окуляри та обмотую довкола шиї теплий шарф у шотландську клітку.

Мел не одразу відповідає. Перед тим, як сказати мені хоч щось, вона ховає свій планшет, де записала нагадування про нотаріуса, у свою вмістку червону  сумку.

– Ти помітила? – вона морщить ніс.

Не те, щоб Мел колись приховувала від мене щось, ми завжди були відкриті в своїх проблемах чи навпаки не боялись ділитися очікуванням гарної новини, але я розуміла, що інколи виникають теми, на які не хочеться говорити до певного часу.

– Ну, так. У вас які проблеми?

Ми йдемо вулицею, намагаючись оминати людей, які надвечір вибралися в місто, щоб погуляти. 

– Я сама не знаю як це назвати, –  Мел краще закутується в своє сіре пальто. – Виявляється, у нас трішки різні погляди на найближче майбутнє.

– Ти про що? Відколи це?

– Ми ж хотіли одружитись на наступне літо, –  я киваю, бо добре знаю про їхні плани. – Ярко завжди мріяв про сім’ю, зважаючи на те, що своєї ніколи й не мав. А для нього сім’я – це, насамперед, діти. Розумієш?

– Ого! - я зупинилася посеред тротуару, повернувшись до Мел. – Ти хочеш сказати, що він хоче дитину? Вже?

– Ну не вже! – Мел помітно нервується і виглядає розгублено. – Але затягувати він з цим не хоче.

– А ти? – ми знову починаємо йти, але тепер у повільнішому темпі. – Ти ж ніби з цим не хотіла спішити.

– Та й далі не хочу! Просто… Ярослав говорить, що цей магазин зовсім відсторонить мене від «наших» планів. Він боїться, що я пропаду в цих справах, і взагалі не захочу ніякої сім’ї.

– Він не хоче, щоб ти відкривала магазин, чи що? Бо якщо так, то це, як мінімум, егоїстично з його боку!

– Та ні! Це важко пояснити, але він не проти магазину. Ярко мене повністю підтримує, ти ж знаєш…

Я знала, що Ярослав завжди був опорою для Мел, характер якої нагадував вихор, а інколи й торнадо. Вона завжди рухалась вперед і змітала всі перешкоди на своєму шляху, напевно саме тому вона зробила це – скоро відкриється магазин її авторських прикрас. Але не зважаючи на це, її неспокій завжди ставав причиною і її проблем у житті, особливо особистому. Так було до появи Ярка, який зрівноважив усе в житті Мел.  

– Тоді проблема в твоїй голові. Ти її сама придумала. Відкривай магазин, організовуй весілля, а потім все піде своєю чергою.

– Саме це я і намагаюся йому пояснити, але поки що в мене це погано виходить, – Мел підняла погляд до чистого жовтневого неба. – Але це дрібниці… щось придумаю.

– Може мені поговорити з ним? Якщо хочеш, звичайно.

– Ні, не хочу, щоб він подумав, що я жаліюся на нього, чи щось таке. Ми самі ще не до кінця розібралися в ситуації, і зараз ще й робити з цього скандал зовсім не хотілося б.

– Я не буду робити скандал, якщо ти про це, - усміхнулася я, мимоволі згадавши попередній досвід розмов із хлопцями Мел.