Другий розділ

"Imagine Dragons - Boomerang"

Виявляється, тепла кава з молоком, бельгійські вафлі з вершками, приємний на дотик плед, відкрите вікно на кухні, через яке проходить свіже повітря і ранкові промені сонця, новий альбом Caro Emerlad, а ще кілька відкритих сайтів із різноманітними фотографіями, і, звичайно, моя книга із відомими афоризмами, яка до цього часу ніколи мене не підводила, цього ранку виявилися абсолютно недієвими, тобто натхненням із мною не ділилися. Я ще раз відкрила книгу, і з закритими очима тикнула пальцем на один із афоризмів:

«Все не так погано, як здається. Все набагато гірше». О, так, це саме те, що я хотіла прочитати цього ранку, Білле Пресс. Я просто таки відчула заряд енергії і віри в найкраще із самого ранечку. Супер!

Я відсунула книгу подалі від себе, сподіваючись, що це не ще одна підказка про те, що мені пора залишити цю затію. Ні, не сьогодні, і взагалі не в цьому житті.

Вирішивши змінити саундтрек цього ранку, я знайшла на своєму телефоні Tim McMorris’а і вирішила ще раз зробити мозковий штурм. Я повинна знайти матеріал з якого ще хтось (невідомо хто) має створити сценарій до мого дебютного фільму. Тільки звучить амбіційно. Насправді, коли ти ось так, сидиш на кухні о сьомій ранку в неділю, без поняття, за що хоча б зачепитися, то це більше виглядає на «важко нести і шкода залишити».

Звук колупання ключем у дверях змусив мене на якусь мить насторожитись, але зрозумівши, що лише одна людина могла це робити, моє перелякане серце почало внормовувати свій темп.

Кожний крок у цій квартирі не залишався нечутним через старий паркет, який скрипів усюди. Єдине, десь це було чути менше. Тому кроки Ярини через вітальню напевно звучать як будильник для Яреми, який досі там спить. 

– Вино на столі, хлопець у ліжку – гарний вчора вечір був? – Ярина усміхається та заходить на кухню із великим пакетом, прямуючи просто до холодильника.

Я закочую очі та піднімаюся, щоб приготувати її каву та покласти на тарілку гофри із варенням, які вона любить, поки Ярина дістає із пакету все, що поклала в нього її мама. У нашому холодильнику завжди не вистачає місця, після повернення Ярини від мами.

– Вечір був прекрасний. Ти ж не забула, що вчора була виставка?

– Пам’ятаю. Святкували? – Ярина збирає своє хвилясте волосся у пучок і намагається примостити десь свіжий домашній сир. – Тому що виглядає, ніби вечір мав ще краще продовження.

Вічна тема для Яри – це я і Ярема. Хоча вона все добре знає про наші стосунки, їй, здається, приносить задоволення всі ці натяки і смішки. Саме тому після певного часу, я сприймаю це як гру, правила якої легше прийняти, ніж змушувати цю невгамовну відмовитися від самої гри. 

– Що ти взагалі тут робиш? Ти ж мала приїхати тільки завтра зранку.

– Дізналася, що якогось дива в нас завтра семінар.

– І сіла на нічний поїзд? – я накладаю її добротну порцію варення із вишні та забираю свій ноутбук із кухонного столу.

– Не хотіла цілий день витрачати на дорогу. А навіщо нам консервована фасоля? – питає Ярина, дивлячись на скляну банку в її руках. – Здуріти можна.

– Сідай їсти. Потім із цим всім розберешся. Як там мама?

– Ніби краще. В принципі, говорить, що все добре. І усміхається.

Яра сідає поруч і кладе собі в каву три ложки цукру, від чого мене аж перекривлює: наскільки ж ми різні. Аж дивно, як ми прижилися двоє в одній квартирі.

Ярина з’явилася у моєму житті, після того, як подруга мами попросила, щоб її племінниця пожила в мене певний час, поки сама не знайде недороге житло. Так вона живе тут вже два роки: складає мені компанію, створює не раз проблеми та пригоди на наші голови. Ми домовилися, що я не візьму від неї ніякі гроші, крім того, що ми наполовину будемо оплачувати  комунальні послуги. Просто я вважаю, що знайшла подругу, а не квартирантку, до того ж проблеми зі здоров’ям у її мами мені просто не дозволяють зробити щось подібне. От чому наш холодильник ледь закривається від продуктів із села Ярини. Тому, що її мама думає, ніби вона винна мені щось за це.

– Бачиш? Ти просто так себе накрутила і зірвалася. Але, - починаю я вже спокійнішим тоном, - провідати – ніколи не буде зайвим.

– От-от. Але ти мені скажи, чого тобі не спиться в неділю.

Яра облизує губи на яких залишилося варення та зітхає від задоволення. З гофрами у неділю я таки не прогадала.

– Та так… працюю трохи, - я ще не придумала, що говорити їй далі, та й взагалі, чи треба щось придумувати, чи одразу сказати правду.

– Працюєш? Знайшла роботу якусь?

– Можна…щось таке, словом.

– Ти від мене щось приховуєш, - одразу констатує Ярина, заїдаючи це твердження вафлями.

– Ми з Яремою збираємся сьогодні їхати до його батьків, всі наші збираються, поїдеш з нами?

– Ти від мене щось приховуєш, – знову монотонно повторює вона і продовжує. – Я б із задоволенням, але пам’ятаєш, що у мене семінар?

– Ну, ми їдемо десь ближче до вечора, ще маєш час. І взагалі, досить так багато сидіти над тими книжками. Ти ж акторка, а не фізик!