61. Гілка папороті

Літо перетворюється на марафон побачень. У театрах і кіно, на джазових концертах і художніх виставках. До традиційного списку підтягуються пляжі, дахи, повітряні кулі. Та найчастіше зустрічаються вони саме тут, у тихій кав’ярні «Харар», де мільярд років тому розпочалася телевізійна кар’єра Ренати. Вона вже давно могла дозволити собі той омріяний торт зі збитими вершками й карамелізованим фундуком. Бодай щодня! Та за всі ці роки вона жодного разу не згадала про обіцянку, що давала сама собі, поки чекала на вирішальну зустріч із Владою Гетьман.

Тепер тут чекають на неї. Чекає бариста, що заздалегідь готує для Ренати пікантний африканський чай: заварює листя ройбуша та квіти ханібуша, додає до них аніс, корицю і червоний перець. Чекають офіціанти, що стережуть для неї найкращий столик. Чекає Тарас із букетиком літніх квітів.

Тарас делікатно витримує дистанцію. Наче це не його руки пильно досліджували кожен сантиметр Ренатиного тіла. Наче їхня історія почалася аж ніяк не там, на масажному столі, а тут, у кав’ярні, під лампою із плетеним абажуром. І розгортається поволі, як листя папороті.

На перших побаченнях він навіть не цілує її на прощання. Проводжає додому, бажає солодких снів чи приємного дня – якщо побачення зранку, і розчиняється у барвах міста.

Із часом з’являються нічні променади, і вони смакують Ренаті найбільше. Стихає рокіт автівок, вщухає галас і шурхіт шин. Ідеальні умови, щоб зосередитися одне на одному. Танцювати на мосту під саксофони вуличних музикантів. Вигадувати кумедні сузір’я. Цілуватися! Нарешті цілуватися. Цілуватися під акаціями, від медового запаху яких паморочиться в голові. Цілуватися під липневою зливою. Цілуватися на хиткому причалі, цілуватися у порожніх трамваях, цілуватися у темних парадних – немов школярі.

На ранок після таких ночей ноги судомить, наче вони пробігли ультрамарафон. Однак біль той знадливий, і щоразу хочеться ще.

Діти все літо за містом, у таборі. Дзвонять зрідка, а коли Рената дзвонить сама – відповідають поспіхом, дратівливо: мовляв, не до тебе, мамо, тут таке!.. У них там вистави та змагання, майстер-класи й концерти, а найголовніше – нові друзі, з якими значно цікавіше теревенити, ніж із мамою. Коли закінчується остання зміна, Рената бере відпустку й на два тижні везе двійняток на море.

Два тижні розлуки, і стосунки з Тарасом набувають нових відтінків. Довгі ліричні листи електронкою, таємні зідзвони вночі. Рената відправляє Тарасові вабливі фото в купальнику, а назад отримує світлини його дачі під Квітовом. Останні роки вона стояла занедбана, а тепер у господаря знову зачухалися руки привести її до ладу.

 – Отут будуть садові гойдалки, – ділиться планами Тарас. – А тут невеличкий фонтан.

В один з останніх ранків на морі вривається дзвінок з незнайомого номера. Піар-менеджерка косметичної компанії «Лакшмі Лаб» просить у Ренати кілька хвилин уваги. Ренаті не шкода.

 – Пані Мандрик, ми запускаємо нову лінійку шампунів. І хочемо, щоб рекламували її саме ви. Ми провели опитування, жінки по всій країні у захваті від вашого розкішного волосся! Що скажете?

Менеджерка обіцяє, що якщо продюсерам сподобається перший ролик, то вони підпишуть контракт на рекламу ще чотирьох засобів для волосся: бальзаму-кондиціонера, живильної маски, сухої олійки та термозахисного спрея.

Рената не вагаючись каже «так». Вона скучила за зйомками, вона подобається собі як ніколи і їй нестерпно хочеться надихати інших жінок бути красивими.

Непомітно починається осінь, і Тарас так само непомітно прищеплює Ренаті нові звички. Підсаджує її на ранкові пробіжки, залучає до присідань і стрибків зі скакалкою. На вихідні запрошує її з дітьми на дачу. Знайомить із друзями, і вони разом смажать шашлики, грають у настільні ігри та волейбол. Дедалі частіше Тарас лишається у Ренати на ніч, перевозить до неї всі свої три светри та вініловий програвач із платівками. Найголовнішу свою коштовність.

На осінні канікули пакує до них валізи сімейство Оксани.

 – Ось і нагода звалитися на вас повним складом! – щебече у слухавку Солодка Ксю. – Мирончик надумав пошастати по столичних вишах. Хоче обрати найкращий!

 – Слухай, невже це в нього випускний клас уже? – гортає назад уявний календар Рената. – Щойно ж наче перший дзвінок відзначали…

 – Самій не віриться!..

Найбільше хвилюється Діна. Вона підписана на всі Миронові соцмережі, і коли про нього згадують, набуває кольору барбарису. Випрошує нові джинси, фарбує у рожевий чупринку, у синій – вії.

 – Не зарано? – щуриться Рената.

 – У нас у класі вже всі фарбуються, – відмахується донька.

Після екскурсії центром міста хлопці з Діною відправляються на пікнік, а Рената з Оксаною осідають удома. Не можуть наговоритися – стільки років мовчання доводиться надолужувати! Згадати усіх одногрупників і викладачів, обговорити прочитані книжки – щодалі, то більше недочитані, пожуритися долею Оксаниних батьків, що через кризу втратили роботу в оркестрі та пішли вчителювати, порадіти з ніжних стосунків Мар’яни та Омеляна, звузити нарешті кола – підібратися до свого особистого, глибокого, вразливого.

За розмовами у чотири руки ліпляться вареники з вареним буряком і солоним сиром – данина Суманській традиції. Ріжуться ситні картопляні салати, варяться у фритюрі котлети по-квітівські. Печеться рибний пиріг.

Зранку Тарас витягає хлопців на футбольне поле. Щоби вразити неприступного Мирона, Діна теж завзято бігає із м’ячем – у нових тіснуватих джинсах.

І до вишів виявляє неабиякий інтерес.

 – Ну я ж теж колись стану студенткою! – виправдовується вона. Зсунувши брови, дослуховується до зауважень Мирона, фотографує на планшет старі корпуси університетів зі статусом архітектурних пам’яток.

А коли Сметанковичі збираються додому, Діна плаче. Проситься з ними до Сумані, скаржиться, що сумує за бабусею. Рената втішає й обіцяє, що на Різдво вони обов’язково її провідають. Усі разом.