58. Все одно роздягатися

Стоматологія, до якої Ренаті порадила звернутися генеральна продюсерка Влада, розташована на першому поверсі розкішного бізнес-центру. Пальми, плазми, акваріуми з рибками, а посередині лобі – фонтан. В очікуванні своєї черги Рената ліниво тасує візитівки, розкидані на журнальному столику. Апаратний педикюр, послуги юриста, наркологічна клініка. Тілесний терапевт: реабілітація після травм, прикладна кінезіологія, авторські масажні техніки. Психолог: індивідуальні консультації, групові зустрічі, тимбілдинг. Рената опускає останню картку до сумочки. Хтозна, для чого. Може, щоб звернутися до фахівця особисто? Навряд чи їй вистачить на це рішучості. Радше для того, щоб якось зібрати тренінг для своєї команди.

Попередній пацієнт виринає з кабінету стоматолога, немов з того світу. Блідий, розгублений, але осяяний. Асистентка запрошує Ренату. Поки лікар бадьоро чаклує над пломбою у її нижній лівій шістці, Рената намагається уявити, яка усмішка ховається під захисною маскою, і вгадати, чи є під рукавичками обручка.

«Які вправні руки!» – думає вона протягом усієї процедури, а коли повертається до лобі, відшукує візитівку тілесного терапевта.

 – Бо так більше неможна! – сичить вона до себе. Психолог почекає, а от із недоречно пробудженим тілом треба щось робити. Що ж. Коли вже воно так просить, вона дасть йому усе, що зможе. І хай не сміє думати, що вона про нього не дбає.

Рената сідає в машину, дістає з кишені візитівку, набирає номер.

 – На коли вам зручно? – питає привітний жіночий голос, і Рената записується на найближчу суботу. Тішиться, що «майстер Криниця Т.Р.» – це жінка, а не чоловік. Так їй значно легше буде розслабитися. Зосередитися на відчуттях у тілі, а не як усюди останнім часом – на спробах сподобатися незнайомцям.

У вечір, коли Ренаті призначений сеанс тілесної терапії, усе летить шкереберть. Спочатку вона застрягає на парковці торгівельного центру, де провела пів дня у пошуках нової постільної білизни для себе і для вередливих двійнят. Діти лишилися вдома і відбраковували простирадла та підковдри в телефонному режимі. Виснажена Рената спускається на підземний поверх і виявляє, що не може знайти власну машину. Зазвичай, щоб потім не страждати, вона фотографує місце, де припаркувалася, на телефон, і легко відшукує потрібну зону. А тут – забула! Рената знову і знову тисне на брелок сигналізації, та звук лунає то тут, то там, і вона не може зорієнтуватися. Зрештою, оббігавши всю парковку, вона знаходить крихітку «Мікрусю» затисненою з усіх боків. Ще хвилин десять видзвонює водія, що її заблокував, звільняється з полону, та виявляє, що дібратися до Бузкової площі, де приймає масажистка, не вистачить пального. Зважує, що буде швидше: зробити гак і заїхати на заправку чи кинути машину і трястися в метро. З острахом згадує години, проведені у громадському транспорті. І звертає на шосе, міцно тримаючись за кермо.

 – Заодно і повечеряю на заправці, – підбадьорює себе Рената.

Взагалі-то вона пообіцяла собі, що більше ніякого фаст-фуду не вживатиме. По-перше, гастроентеролог залякав її, що якщо так піде й далі, то хірургічного втручання буде не уникнути. По-друге, тепер вона все одно щодня готує для дітей – корисне, свіже, гаряче, тож і собі тепер бере повноцінний обід в лоточках. Перед масажем вона, власне, планувала повечеряти в торгівельному центрі, та ресторан домашньої кухні, на який вона розраховувала, закрили на ремонт.

 – Нічого, слойка зі шпинатом і часником теж непогано, – подумки виправдовується перед уявним гастроентерологом Рената, поки слойку розігрівають у мікрохвильовій пічці. – Краще, ніж нічого. І навіть трохи корисно.

Вже на Бузковій площі стає очевидним, що Рената все ж таки спізнюється. Недбало паркується, щоб останні сто метрів добігти пішки, а вже біля потрібної будівлі чіпляється ногою за огорожу… і рве колготки.

 – А щоб вам!.. – шипить вона. Вагається, чи не повернутися додому, поки вечір не зіпсувався остаточно. А тоді згадує лекцію Віоли про передпосівну стратифікацію, згадує власні сни, від яких не бачить спасіння, і рішуче вривається до старої будівлі, що колись слугувала приміщенням для музею друкарства.

 – Все одно роздягатися, – втішає себе Рената. – Ніхто не помітить.

Дівчина у білому кімоно, з високо зачесаним волоссям, проводжає Ренату до роздягальні, видає одноразову білизну та махровий халат. У невагомих червоних стрінгах Рената лягає на масажний стіл, оточений гігантськими свічками.

«Вона така тендітна, – кволо непокоїться Рената, опускаючи обличчя в отвір стола. – Що вона зможе?..». На спину опускається важкий рушник. Підошов торкаються сильні гарячі руки, і тепло від ніг здіймається аж до вух.

«Я помилялася», – визнає Рената, примружуючи очі. – Ці руки можуть багато». Масажистка продовжує заряджати її ноги через рушник. А тоді прибирає його геть жестом факіра, кладе долоні на плечі… І Рената розплющує очі широко-широко. Це зовсім не ті руки! Не руки тендітної дівчини в кімоно!

Вона різко підводить голову, в шиї щось клацає, в голову вистрілює різкий біль, аж темніє в очах. Але Рената встигає побачити, що масажист – крижастий чолов’яга з волохатими передпліччями.

 – Ай! Ай! Ай! – скрикує Рената чи то від болю, чи то від переляку, замотується похапцем у рушник. – Ви хто?! Де моя дівчина, я записувалася до неї…

 – На жаль, – чоловік торкається шиї Ренати великим і середнім пальцями, натискає, і біль відпускає. – У нас у салоні тілесний терапевт лише один. І це я. Якщо ви записувалися на манікюр, то ви помилися дверима.

 – Я записувалася на масаж! – Рената притискає рушник до грудей. – Але до… до пані Криниці!

Чолов’яга злегка вклоняється:

 – Тарас Русланович Криниця, до ваших послуг. Маю попередити, що мій метод – це трохи більше, ніж масаж. Радше – терапія для душі через тіло.

Рената розгублено закусує край рушника:

 – Але по телефону… Дівчина… Жіночий голос…

 – Дзвінки приймає моя помічниця, – одним кутиком губ всміхається Тарас Русланович Криниця. – Ліля. Ви її бачили.