51. Струдель від пані Стефи

Смарагдову фортецю телестудії доводиться брати штурмом.

 – Ви до кого? – суворо питає охоронець на вході. – Вам призначено?

«Долею», подумки відповідає Рената. Але вголос проказує: – До Владислави Гетьман.

Якщо вже падати в ноги, то королям. Королеві.

Охоронець набирає короткий номер на місцевому телефоні.

 – Пані на нараді, – цідить крізь зуби хлопець і обпалює Ренату ще одним зимним поглядом.

 – Я почекаю, – не здається вона. І прожогом біжить до ліфту, що якраз відчинив двері. Проскакує крізь пасажирів у кабіну, тисне чимдуж на останню кнопку і, поки ліфт знущально довго стуляє двері назад, винувато всміхається охоронцю.

На даху нікого немає. Тільки попільнички ще димлять і виказують, що хтось тут вештався зовсім недавно.

 – Ну й куди далі? – питає в себе Рената. У якому кабінеті працює Влада, вона не знає. І гадки не має, де в цій величезній будівлі проводять наради. Доведеться шукати продюсерку навмання.

Рената крокує згори вниз пішки. Два верхні поверхи вона вивчила бездоганно – не гірше за рідне місто. Тут лекторій і знімальні павільйони. Рената спускається нижче, читає золотаві таблички. «Апаратна», «Гримерна», «Архів»… «WC». Тут доведеться затриматися. Рената підходить до найближчої кабінки, і та робить несподіваний випад дверцятами, цмокнувши дівчину у чоло.

 – Ай! – зойкає Рената, втративши рівновагу.

 – Ой! – зойкає хтось по той бік дверей. Допомагає Ренаті підвестися, красномовно вибачається, спиняється на пів слові:

 – Чернецька? Ти як тут? Заняття у Школі скінчилися, ти в курсі?

Відчуваючи, як під долонею на чолі формується гуля, Рената спантеличено дивиться на програмну редакторку Іру.

 – Не знала, що програш карається так суворо, – криво всміхається вона.

Іра спалахує, вибачається ще кілька разів, пропонує відвести постраждалу до медпункту. Або до їдальні.

 – Пляцки від пані Стефи – то найкращі ліки, – сяє від пропозиції Рената.

- Я пригощаю, – киває Іра.

Але дізнатися в Іри про місцезнаходження Влади не вдається: редакторку перехоплює чоловік у бузковій сорочці й вони разом зникають у ліфті. Рената опускається сама за овальний столик. Помішує соломинкою лимонад, щедро ллє молочний соус на вишневий струдель. Розглядає інших відвідувачів: кого з них доречно спитати про кабінет Владислави Гетьман? Жіночки біля вікна, певно, з бухгалтерії. Як їм поясниш, хто вона і чого розшукує Владу? Хлопця ген біля дверей вона пам’ятає, здається він монтажник. Можливо, він її теж. Але він у величезних навушниках. І цілком законно може нічого не знати про генеральну продюсерку.

Аж тут Владислава Гетьман підходить до барної стойки власною персоною. Постава танцівниці, на руках браслети, зелена хустка на шиї. «Як зазвичай», наказує вона баристі. А може, це вона промовляє «солодкий чай». Рената не дуже вправно читає по губах, та, щойно продюсерка відправляється на пошуки вільного столика, не вагаючись біжить навздогін. Постає навперейми.

 – Я не піду звідси, поки ви не візьмете мене до себе, – випалює Рената, щоб не встигнути передумати. – Я знаю, що моє місце тут.

Генеральна продюсерка дивиться на Ренату поглядом Клеопатри. Озирає їдальню, заходиться шерхким оксамитовим сміхом. Гігантські сережки з чорного дерева стукотять у такт.

 – А ти відчайдушна, – сідає за стіл вона. Бариста опускає перед нею майоліковий кавник і крихітну філіжанку. – Люблю таких.

Рената не встигає розслабитись, бо Влада серйознішає:

 – Але на «Сміх:ТБ» тобі робити нічого, – наливає собі каву, пригублює. – Гумор то не твоє.

Рената знічується, намагається вичавити із себе промову, що складала вночі. Та заготовлені слова скручуються сухим листям. Шшш… Залишається тільки шерех. Вона задкує, застигає впівоберта.

 – Я… я навчуся, – мимрить вона, розвертаючись. – Я можу для початку відповідати на дзвінки, друкувати папери, чи варити вам каву, чи що накажете… Тільки не проганяйте.

 – Ого, – відставляє філіжанку продюсерка. – Усе настільки погано?

Рената мотає головою.

 – А що?

 – Настільки добре. У вас.

Влада нахиляє голову, дивиться на Ренату так, ніби подумки приміряє на неї шапку Мономаха.

 – Приходь завтра, сьогодні катастрофічно не маю часу. Опівдні, кав’ярня «Харар» за рогом.