46. Де навіть літери усміхаються

Наступні дні несуться вагонетками американських гірок. Підйоми, різкі падіння, мертві петлі… «Аномальне» навчання триває з ранку до сутінок, але Рената взагалі не помічає часу.

Подеколи лекції відбуваються на даху, подеколи – далеко за межами телестудії.

Ось головний режисер Артурчик у незмінно картатому худі – той самий хлопець зі співбесіди – приводить студентів-«аномалів» на екскурсію до шоколадної фабрики.

 – Подібним чином виглядає і виробництво тб-контенту, – каже він, вихоплюючи в Дані щойно облиту глазур’ю цукерку. Запрошує студентів поміркувати про медіа алгоритми та рейтинги, про важливість утримувати увагу глядача та залучати якомога більше рекламодавців, щоб канал жив. Відкриває секрети потрапляння у прайм-тайм і навіть знайомить із азами пост-продакшну.

 – Тут є вироби на кожен смак, – Артурчик веде їх далі до пакувального цеху. – Молочний шоколад і білий, з печивом і з горішками, класичний гіркий і з рисовими кульками… Так і ми, догоджаємо усім смакам. Тільки для дітей поки замало продукту, тому сьогодні чекаю хрустких ідей для цієї ніші.

 – Хіба діти розуміють гумор? – питає одна з дівчат, Інна.

 – Ось тобі й маєш! – тре перенісся Артурчик. – Хіба не в дитинстві ми вчимося розрізняти смішне та несмішне? Згадайте свої улюблені мульти. Там завжди є місце парадоксам і несподіванкам. От з них і складаються жарти.

Докладніше про жарти розповідає Марго. Критикує авторитетні гумористичні теорії, навчає студентів розрізняти комедії положень і комедії характерів. Вмикає фрагменти відомих кінострічок, щоб показати, як будуються комедійні сюжети і які інструменти використовуються, щоб картинка виглядала дотепно.

Продовжує оповідь Марго на футбольному полі.

 – Але сьогодні немає матчу, – хмурить чоло Стас, хлопець із дредами.

 – Ви ще не зрозуміли? – вигинає брову Марго. – Тренування значно цікавіші.

На прикладі гравців і їхніх ролей у команді кураторка знайомить студентів із різними видами комедійних персонажів.

 – Вони обов’язково мають доповнювати один одного, – зауважує Марго. – Циніків урівноважують мрійники, серцеїдів – невдахи, розумників – бовдури. Вони усі кидають один одному виклик, як футболісти кидають один одному м’яч. Як гадаєте, чому ми сьогодні тут?

 – Щоб вивчати комедійних персонажів, – гмикає Даня.

 – Маємо придумати щось про спорт? – здогадується Софійка, найкмітливіша й найамбітніша з них усіх.

 – Бінго! – вигукує Марго. Група поринає у творчий процес:

 – А що, як зняти шоу про футбольну команду, до якої приставляють дівчину-тренерку?

 – Дівчини замало, – морщить ніс Марго, – що це за дівчина? Що в ній смішного, незвичного, провокативного?

«Аномали» навперейми прискають варіантами:

 – Вона товста!

 – Навпаки! Дюймовочка! З тонесеньких голоском!

 – Задрот! Кандидат наук!

 – Кандидат фізкультурних наук, але про спорт знає тільки з книжок!..

Команди Марго та Іри змагаються у винахідливості та дотепності. Заробляють бали, втрачають, сваряться, миряться. За перший тиждень з обох команд вибувають гравці: хлопець із команди Іри об’їдається цукерок на шоколадній фабриці і потрапляє до лікарні через алергію на арахіс. Ще дві дівчини, по одній з кожної команди, просто не являються на навчання. Іноді до них заглядає Влада – та сама руда жіночка зі співбесіди. Тепер усі знають, що Владислава Гетьман – генеральна продюсерка «Сміх:ТБ».

Перед вихідними заняття розпочинається надвечір. На даху ставлять мангал, розпалюють вогнище. «Аномали» влаштовуються навколо.

 – Хто знає дитячі страшилки? – питає Іра, закутана в попелястий шалик.

 – Про чорну руку! Про червоні штори! Про будиночок біля цвинтаря! – пошепки згадують учні.

Іра задоволено киває:

 – Усі вони будуються за одним принципом: щось іде не так, хтось намагається розгадати таємницю, стає ще гірше. Усе просто. А от з гумором ми маємо, де розгорнутися. Згадайте, що стає спусковим гачком у ваших улюблених комедіях.

 – Хтось щось плутає!

 – Хтось перевдягається!

 – Героя навмисно обманюють.

 – Або герой сам обманює інших!..

На таких заняттях завжди весело, гаряче. І тільки в суботу – у вихідний – Рената холодіє: вона не лише не приїхала на весілля подруги, а навіть по телефону її не привітала! Забула, випала з календаря, випала з реальності…

З роботи – купа пропущених. Та вже байдуже. Рената знає, що не повернеться. Знаючи – тепер уже напевне знаючи, що хоче робити – вона не зможе просто перекладати папірці з одного стосика в інший…

Найсоромніше – перед дітьми. За тиждень Рената розмовляла з ними лише два рази… Доводиться надолужувати: у суботу вона дзвонить їм тричі, на ніч розповідає казку про русалку для Діни, для Дані співає пісеньку про гвинтокрили.

Оксана ж – не бере слухавку. Телефон недоступний. Або вони вже у весільній мандрівці за кордоном, або Оксана навмисне ігнорує Ренату.

Віола витягає її на толоку – збирати сміття у сосновому гайку.

 – Зміна діяльності корисна для нервів, – мотивує її Віола. Вручає біорозкладний пакет для сміття та рукавички, нагадує про панамку і бадьоро крокує змінювати на краще улюблений клаптик планети.

Спогади про Оксану гризуть Ренату всі вихідні, але з понеділка шалений вир знову затягує її у казковий портал. Боротися, вигризати собі місце під жовтою табличкою каналу, де навіть літери усміхаються.