45. Джомолунгма

Команда заходить до кабіни ліфту, і він беззвучно рушає. Студенти гомонять, розглядають різнокольорові стіни, знайомляться.

 – Кльова сукня, – каже Ренаті хлопець із татуюванням на шиї. – Я Даня.

 – А в мене так сина звуть, – примружує очі Рената. – І це – сарафан.

 – Ясно, – видихає Даня і за мить уже відвішує компліменти іншим дівчатам.

І тут вимикається світло. Ліфт смикає з такою силою, що всі падають один на одного.

 – Тут і почнемо перше заняття, – незрушно повідомляє Марго.

 – Але ж нічого не видно! – зауважує дівочий голос праворуч від Ренати.

 – І дихати нема чим, – додає чоловічий ліворуч. Схожий на голос Дані.

Марго відкашлюється:

 – Вентиляція працює, бачити вам нічого й не треба. Кому важливо – вмикайте ліхтарики на мобільних. А працювати ми будемо внутрішнім зором…

І кураторка розповідає. Про Невичерпне Джерело Натхнення, що є всередині кожного, про Потічки та Струмки, що з’єднують ці Джерела між собою у єдиний космос, про колективне несвідоме і квантові поля, про Синергію та Екстаз співтворчості…

 – Є у когось вода? – здавлено питає жіночий голос.

 Хтось простягає пляшку.

 – А пакетик? Мене зараз знудить…

 – Фу!!! – заводиться Даня. – Це вже нестерпно! Коли ліфт поїде?

 – Так, давайте вже на повітря, – просять інші.

Ренаті також не по собі:

 – Хтось узагалі в курсі, що ми застрягли?

 – Мені також зле, дайте пляшку…

 – Справжній Митець, – продовжує відстороненим голосом Марго, – не зважає на зовнішні обставини. Він уміє Творити у найстресовіших умовах. Що сильніший буревій зовні, то живильніша вода нашого Джерела. Пірнайте та шукайте скарби.

У ліфті повисає тиша. Тільки дівчина, що першою просила пити, шурхотить пакетом.

 – Еее, – втручається в тишу хлопець із дредами. – Перепрошую, а по що саме ми зараз пірнаємо?

 – По скарби.

 – Я вибачаюсь, а як вони мають виглядати?

 – Я вас не обмежую.

 – Давайте шукати ідеї для нових шоу? – пропонує дівочий голос праворуч від Ренати.

Усі жваво погоджуються, шумлять якийсь час у пошуках зручного положення, заспокоюються. Шукають скарби.

 – Я вже не можу, випустіть мене, – благає дівчина із пакетом. – Я здаюся, я не хочу вчитися!..

 – Ви відмовляєтеся від участі у Школі Аномальних Сценаристів? – уточнює сувора Марго.

 – Так, так, віддайте моє місце комусь іншому, я хочу додому!

Марго підводиться, натискає якусь кнопку. Ліфт заливається світлом, усі болісно мружаться, затуляють обличчя руками. Ліфт суне вгору.

Нарешті – воля.

 – Небо!!!

 – Світло!!!

 – Повітря!!!

Студенти сповнені ентузіазму та куражу, наче вони піднялися не на шістнадцятий поверх телестудії, а як мінімум на Джомолунгму. Як максимум – підкорили Марс. Про бліду дівчину, яка їх урятувала, швидко всі забувають.

На даху – патіо з м’якими різнокольоровими кріслами, презентаційними дошками та компактним баром. Справжній студентський рай.

 – Ну що, готові ділитися ідеями? – питає Марго, опускаючись у крісло під колір помади – малинове.

 – Так!

 – Егеж!

 – Я таке придумав у ліфті!..

Студенти сиплють пропозиціями, сміються, вскакують із крісел, щоб розіграти вигаданий сюжет. Ренаті аж лопатки чухаються, наче там ріжуться справжні крила. У тісній напівтемряві застряглого ліфта їй спав на думку провокативний конфлікт для ситкому.

 – «Вона» – тендітна вегетаріанка, пацифістка. Навіть комара, що висмоктав у неї кров, ні за що не приб’є, тільки благословить і скаже: «на здоров’я». «Він» – дебелий потомок вікінгів, не уявляє життя без рибальства та полювання, обожнює стейк мінімального просмаження, щоб кров аж бризкала навсібіч. І от, попри всі ці розбіжності, вони закохуються одна в одного і знімають разом квартиру. Що з цього вийде? Чи зможуть вони співіснувати? Як шукатимуть компроміси?

Марго нічого не критикує, усіх вислуховує, схвально киває.

Рената із задоволенням підтримує ідеї інших, захоплюється їхньою креативністю і краєвидом міста, що відкривається з патіо. Тільки крихітний хробачок точить ізсередини: шкода дівчину, що не встигла ніяк себе проявити через клаустрофобію.

 – Ми тепер щодня когось втрачатимемо? – питає вона в Марго.

 – Це залежатиме тільки від вас, – блимає окулярами кураторка.

До них приєднується друга п’ятірка – у повному складі. Трохи сумно і заздрісно, що та команда впоралася краще. Але водночас і втішно – це означає, що учасники необов’язково вибуватимуть щодня, що це не частина підступної гри, а всього-на-всього збіг обставин.

– Ваше завдання до кінця курсу – створити на основі ваших ідей повноцінний сценарій, – каже русява Іра. – Сценарій комедійного фільму. А поки що – вдалого вечора і чекаємо на вас завтра.