43. Піца «Чотири сири»

На тридцяте червня Рената бере відгул. Вбирається у червоний сарафан, який купила у підземному переході. Раніше вона ніколи не визнавала цей колір у гардеробі. А тут чомусь потягло.

 – Колір переможців, – схвалює Віола. І Рената дійсно почувається так, ніби здатна перепливти океан.

Океан і дійсно розгортається під ногами: вночі дощить як із діжки, тому на ранок дороги залиті до бордюрів, перестрибувати марно. Рената розбувається та чалапає боса – добре, хоч дні спекотні і вода на дотик приємна, тепла. А коли до студії залишається сто метрів, злива прокидається з новими силами, і на співбесіду Рената доповзає мокра до рубчика і з запізненням на десять хвилин.

 – Вже почали? – стурбовано питає вона одного з інших кандидатів, що зібралися в коридорі. Хтось розмістився на підвіконнях, хтось на офісних стільцях, приставлених до стін, хтось на власних рюкзаках чи сумках.

 – Ще нікого нема, – знизує юнак плечима, і Рената зітхає з полегшенням. Забігає до вбиральні, нашвидкуруч просушує під сушаркою волосся та босоніжки, взувається, біжить назад. Керівництво підтягується лише об одинадцятій. Кандидатів викликають по одному за невідомим алгоритмом. Не за абеткою, не за датою народження. Ніхто не знає, кого викличуть наступним.

 – Що питали? – чіпляються нетерплячі до тих, хто виходить із кабінету.

 – Більше знати – менше спати, – відмовляють ті.

Ось і черга Ренати.

Невеличкий кабінет. Прочинене навстіж вікно, букет червоних маків у вазі – під колір її сукні. За довгим столом, спинами до вікна, – судді. Руда жіночка за сорок, хлопець без віку в картатому худі та молода дівчина з ноутбуком.

 – Який ваш улюблений проект на нашому телеканалі? – питає руденька. Усі її пальці усипані перснями, від яких надскладно відірвати погляд.

 – «Піца Чотири Сири», – не вагаючись, відповідає Рената: інших вона чи так, чи інак не знає.

Хлопець у худі ліниво відкидається у кріслі:

 – Як ви розумієте його назву?

Рената відчуває, як відступає напруження – говорити про улюблений серіал вона може годинами без перерви на каву:

 – Ну, по-перше, героїні дійсно в кожній серії їдять піцу, і саме за піцею сваряться, миряться, приймають карколомні рішення, сміються, плачуть…

- А по-друге?

 – А по-друге, мені вбачається, що героїні самі – як ті «чотири сири». Мотря – як моцарела. Пріснувата, наче й ніяка. Нічого в ній цікавого. Але на ній все тримається. Всім із нею комфортно, і вона до кожного знаходить ключик. Гера – така собі горгонзола. Їй пальця до рота не клади – відкусить. Пристрасна, небезпечна – від неї не знаєш, чого очікувати. Її витребеньки рухають сюжет уперед.

 – Цікаво, – гмикає дівчина, не відриваючись від ноутбука. – А Емма та Параска?

 – Тут навіть за іменами видно, – всміхається Рената, – «емменталь» і «пармезан». Емма – така наче солоденька, мила, але теж може твердий характер проявити, коли її близьких ображають. Ну і Параска – найскладніший персонаж. Універсальний. У ній стільки всього намішано! Всі смаки. Якби серіал знімали лише про неї, рейтинги все одно б зашкалювали.

 – Гадаєте?

 – Переконана в цьому!

Руда жіночка швидко записує щось у нотатник, хлопець клацає ручкою і з-під лоба дивиться Ренаті в очі, а дівчина відкорковує маленьку пляшку води і жадібно п’є до дна.

 – А ким ви бачите себе у нас на каналі? – питає жіночка. Зелений камінчик на її вказівному мерехтить і гіпнотизує.

 – Чесно?

 – З нами – тільки чесно, – шкіриться хлопець.

 – Я бачу себе ведучою.

 – Серйозно? – хлопець стягує капюшон і роздивляється Ренату під різними кутами. – Несподівано.

Рената мовчить. Під оціночними поглядами хлопця незатишно, і пити хочеться нестерпно. Чого вона тут нагородила? Які сири? Яка ведуча?! Відлипнути би скоріше від цього незручного стільця і додому, в гарячу ванну…

 – Останнє питання, – оголошує дівчина. – Чому саме «Сміх:ТБ»?

Серце пропускає удар. Не зізнаватися ж, їй-бо, що взагалі не вважаєш їх за серйозну компанію?..

 – Бо я твердо вірю, що сміх порятує світ, – не мигаючи каже Рената, згадавши розмову з Віолою.

 – Ви вільні, – промовляє дівчина, закриває ноутбук і кидає до своїх: – Перерва.

Додому Рената їде по сутінках. В остаточно зіпсованих босоніжках. Змерзла, зі шлунком, прилиплим до хребта від голоду. Приголомшена.

Останнього кандидата викликали о п’ятій вечора, а результати вивісили о сьомій. Коли з кабінету вийшла дівчина і причепила до дверей завітний папірець, Рената міцно замружилась і не могла зійти з місця. Страшно дивитися на список без власного прізвища. Із двадцяти продовжать шлях на телестудії тільки десять. Що, як вона не пройшла? Що тоді? А що, як пройшла?!

 – Це ти Чернецька? – гукнув хлопець із дредами, зібраними у високий пучок.

Рената розгублено кивнула.

 – Давай п’ять, – він простягнув широку пряму долоню. – Будемо конкурентами.