41. Не жарт

Першу зарплатню давно витрачено, коло носа вже друга, а Рената ніяк не наважиться роз’їхатися з Віолою.

 – Слухай, – вони стоять поруч у позі дерева на одній нозі: Віола непохитна, а Рената й досі невпевнена. – А давай разом знімемо двокімнатну?

 – Я вже пустила тут коріння, – морщить носа Віола. – І як ти собі уявляєш переїжджати з моєю оранжерею? Це нонсенс.

Ідея з вирощуванням рослин на продаж потроху набирає обертів. Реклама в Інтернеті, сарафанне радіо та традиційні паперові оголошення на дверях парадних роблять свою велику справу: люди приходять, дзвонять, розпитують, купують тендітні пуп’янки та зелених гігантів, що маківками сягають стелі.

 – Я тебе не виганяю, – Віола переходить із пози дерева в позу дитини, – Та може, ти просто боїшся жити сама?

Усередині Ренати все стискається.

Вона так жадала втекти від свого бучного міні-вулику, відпочити у тиші, пожити за власними правилами, підпорядковуватися тільки собі… А тепер їй дійсно страшно. Страшно приходити в порожню квартиру. Вечеряти наодинці. Самій викликати сантехніка, якщо потече труба. Страшно. Але, мабуть, час. Скільки можна зловживати гостинністю колишньої однокласниці?

В обідню перерву Рената переглядає однокімнатні квартири. Паралельно – листується з Оксаною в месенджері.

 – Нарешті визначилися з датою, – повідомляє подруга. – Весілля буде 7.07. Як тобі?

 – Феєрично! – відповідає Рената.

 – Ну, ти ж зрозуміла, що будеш моєю дружкою?

 – Залюбки!!!

Рената перемикається на вкладку з оголошеннями, і радість від новини швидко вщухає: як же це важко знайти підходяще житло! Або ціна захмарна, або умови – непридатні для проживання. Або розташування – в очереті на купині, де про метро навіть не чули… Скаржиться на несправедливий ринок нерухомості Оксані, розпитує колег – чи не мають вони житла на прикметі.

 – Треба їхати дивитись, – радить маркетологиня Таня. – Може, тут просто фотки невдалі. А тут на місці поторгуєшся. А отут зате поруч озеро з качечками, а до метро курсує маршрутка!

Рената скептично пропускає зауваження колеги повз вуха і шукає далі. Чекає, поки на оголошення відгукнеться серце.

 – Биньк! – на електронну пошту тим часом надходить новий лист. Рената одним оком перевіряє відправника: редакція «Сміх:ТБ». Фокусується обома. Вчитується в тему листа: «ШАНС. Школа Аномальних Сценаристів»! Тремтливо клацає мишкою, щоб розгорнути лист:

«Вітаємо, ви пройшли відбір! І це не жарт!;) Чекаємо вас у наступному турі – на особистій співбесіді з керівниками проекту 30.06 о 10.00».

Рената перечитує листа кілька разів. Такого не може бути!

Окрім заявки на участь, правила вимагали написати біографію у розважальній формі та гумореску на вільну тему. Рената виконувала завдання однією лівою, взагалі не сподіваючись, що журі читатиме її твори. Біографію нахабно виклала у вигляді «10 фактів про мене, які краще нікому не знати». А гумореску зліпила з того, що бачила навколо: про офісних утікачів – папір, цукор і каву. Вона регулярно їх закуповує, а вони постійно зникають, причому всі одразу. Рената пофантазувала, що папір посварився з принтером, бо той не хотів визнавати, що без паперу він ніхто. Цукор, мовляв, розчинився в повітрі після занадто вологого прибирання. А кава просто не винесла ностальгії та найближчим рейсом повернулася до рідної Ґватемали.

Рената не обирала висловів, не стежила за орфографією – писала, як Бог на душу поклав. І ось! Із кількасот претендентів з усієї країни на співбесіду покликали тільки двадцять. І вона – одна з двадцяти!

Може, вона дійсно не така вже нездара, як звикла про себе думати? Може, і з самотнім життям впорається «на раз-два»?

Згадуючи слова маркетологині Тані, Рената гортає оголошення і набирає усі номери підряд. З кожним ріелтором чи орендодавцем, хто відповідає, домовляється про перегляди.

 – Братиму Квітів штурмом! – вирішує Рената.

І вже перед тим, як сісти в метро, відчуває, що не зможе. Не зможе сама поїхати в чужий район до чужих людей. Піднятися в чужу квартиру. Після випадку зі збоченцем Вікентієм – більше не зможе. Коліна тремтять, п’яти прикипають до асфальту. У вухах – віддалений дзвін.

Пальці виуджують з кишені мобільний і набирають Віолу.

 – Уявляєш! – намагається переключитися Рената. – Мені написали зі «Сміх:ТБ»!!!

 – Та ти шо! – вигукує Віола. – І що?

 – Запросили на співбесіду!

 – От бачиш, – задоволено каже Віола. – Усе за планом!

 – Дякую, що підштовхнула мене.

 – Звертайся.

 – До речі, – Рената робить довжелезний судомний видих. – Звертаюсь. Я тебе благаю, поїдь зі мною на перегляд квартири. Хоча б для початку. Я сама не доїду. Я втечу.

 – Еее, тут така справа… – Віола робить знущальну паузу. – Я збагнула, що також не хочу з тобою розлучатися. Шукай двокімнатну. Але тільки на Шишняківці! Я патріотка свого району.