40. Врятувати світ

Випробувальний термін позаду. Рената чекає першої зарплатні, щоб переїхати в окреме житло, а доти старанно пристосовується до способу життя Віоли.

На сніданок запарює вівсянку з яблуками та курагою, повноцінно обідає з колегами у кафе, а на вечерю вдовольняється овочевими салатами різних варіацій: капуста й огірок, огірок і редиска, редиска й помідор, помідор-оливки-базилік, базилік-селера-кукурудза тощо.

Відтоді, як викинула до кухонного відра поліетиленову упаковку з-під кисломолочного сиру, а потім добувала її з-під слизьких органічних завалів, контейнери для сміття більше не плутає.

А зранку навіть долучається до йоги. Віола віддала їй туристичний каремат, а сама займається на покривалі. Рената вже близька навіть до того, щоб поцікавитися, як саме Віола медитує. Але поки що не наважується.

Оскільки в оселі Віоли немає не лише Інтернету, а навіть комп’ютера, писати тексти для газети також доводиться в офісі. У кожну хвилину затишшя Рената потай повертається до своїх нехитрих матеріалів – тепер їй доручають все те, що можна накопати через Інтернет і що не вимагає експертних коментарів. «Чому небезпечно вбивати павуків?», «Які котячі консерви найніжніші?», «Що робити, якщо засунув до рота лампочку?»…

 – А справді, що? – заглядає за плече маркетологиня Таня.

 – Викликати швидку, – закочує очі Рената. – Є ще спосіб з носовичком, шнурками та викруткою… Але то вже для відчайдухів.

Вечорами Рената гуляє у сосновому гайку біля дому. Розмовляє по телефону з мамою та двійнятами, дзвонить Оксані або просто милується, як оживає природа, як вона невтомно загарбує кожен вільний від асфальту клаптик міста. Власне, як і кожен вільний клаптик Віолиної квартири.

 – Я вже не знаю, що робити, – розводить руками Віола. – Не можу зупинитися. Всі гроші спускаю на нові дифенбахії та монстери. Вже ставити ніде! Вони скоро витіснять мене саму із квартири!

Рената готує соус для своїх перших вегетаріанських ролів: наливає в чашку золотисту олію, вичавлює ароматний лимонний сік, сипле сушений часник і пажитник.

 – А чому б тобі не розводити їх на продаж? – кидає вона недбало, розстеляючи по столу тонкий вірменський лаваш. Змащує його соусом, викладає подрібнені огірок, солодкий перець і червону цибулю. Скручує рулет. – Із твоїми знаннями ти б могла детально консультувати клієнтів, заробляти на цьому, а заодно звільняти місце для нових улюбленців…

 – Для нових? – спалахують брунатні, як торф’яний ґрунт, очі Віоли. – А це ідея!

Вони ласують овочевими ролами, облизуючи пучки. Запивають духмяним трав’яним чаєм. Віола розповідає, якими рослинами захоплюється найбільше. Які простіше вирощувати, а які складніше знайти у продажу.

 – Склади каталог усього, що в тебе є, – велить Рената. – Напиши на кожну рослину коротку характеристику: що там вона любить, більше світла, більше вологи. А я підготую красиві рекламні описи, щоб оголошення було цікаво читати.

 – Клас! Напишу ще про ауру…

 – Віоло! Ти ж науковець! Яка ще аура?

 – Різна, Ренато, різна, – наполягає Віола. – Це я тобі як науковець кажу.

Рената сміється. Прибирає зі стола, відносить упаковку з-під лаваша в комору, відходи від овочів кидає у кухонний смітник.

 – А знаєш, що я бачила в метро? – згадує розпашіла Віола. – Набір у Школу сценаристів від «Сміх:ТБ».

Рената питально здіймає брови.

 – Ну, ти ж класно пишеш, і про телебачення мрієш! Це ж твій шанс!

 – Так, – чухає брову Рената. – Але я мріяла працювати ведучою, а не сценаристом. У кадрі, а не за кадром…

 – Тю, – Віола впирає руки в боки. – Де за кадром, там і в кадрі!

 – І що це за канал – «Сміх:ТБ»? Якось несерйозно. Самі лише хіханьки та хаханьки. Хіба цим вплинеш на світ?

 – Тільки сміхом і можна врятувати світ, – без тіні посмішки каже Віола. – Та й узагалі, головне – потрапити за лаштунки, зачепитися! Розвідаєш, як там усе влаштовано, познайомишся з ким треба – сюди-туди, ось у тебе вже й свій проект на каналі мрії!

 – Та ну…

 – Кажу тобі! Так воно все й відбувається! Там треба до кінця травня подати заявку, сама школа влітку.

 – Угу.

 – Пообіцяй, що відправиш заявку. Або я відправлю її за тебе.

 – Гаразд, гаразд, – миролюбно піднімає руки Рената. – Тобі не здається, що як для веганки ти надмір войовнича?

 – Якщо я люблю рослини, – фиркає Віола, – це ще не значить, що я сама маю бути дівчинка-квіточка.

 – Ага, не дівчинка-квіточка, а дівчинка-музичний інструмент, – прискає Рената. – Струнний, смичковий...

 – Іди ти в баню, – награно супиться Віола, і Рената слухняно зачиняється у ванній. Вмикає душ і з насолодою уявляє, як у цей час ґаздиня підпалює сандалові благовонні палички, вмикає нічник у формі лотоса і просить у Місяця добрих чарівних снів для них обох.