35. Пудра, шампань і лаванда

Мама несподівано привітно відреагувала на ідею з Квітовом. Більше за неї зраділа хіба що Солодка Ксю. Та перші дні Ренату цілодобово точили терміти сумнівів.

 – Так не можна, – застогнала вона, коли Оксана вийшла із примірочної весільного салону.

 – Що, закоротка? – Оксана покрутилася перед дзеркалом у ніжній білій сукні трохи вище коліна. Через поєднання мережива й шовку ніжношкіра наречена походила в ній на янгола. Небезпечного янгола. Бо вогнистий хвіст і бісики в сірих очах теж нікуди не зникли.

 – Та ні, Ксю! Я про Квітів. А сукня тобі, звісно, личить! Як і будь-яка інша.

Отже, Оксана подалася в наречені. Семирічний Мирончик, хоч і не одразу, прийняв її у сім’ю. Спершу пручався, не хотів ні з ким ділити тата. Відмовлявся розуміти, чому з ними не живе його рідна мама. Коли «руда» приходила в гості, підкидав їй у взуття очистки від картоплі або в'ялений чорнослив, який ненавидів трохи менше за новоспечену «мачуху». Погоджувався спати лише в одному ліжку з батьком, дрався у садочку, стриг собі вії – бо стомився чути, який він милий і схожий на дівчинку.

Однак, тепер… Тепер він відмовляється лягати без Оксаниного поцілунку «на добраніч». А перед тим – завжди просить дозволу, щоб розчесати її жовтогарячі коси гребінцем зі слонової кістки. Той гребінець вони разом із татом привезли з фантастичного острова Шрі-Ланка, і Мирончик вірить, що від нього «сняться найкрутіші сни у всіленькому світі».

Врешті-решт, тато Макс не мав жодного іншого виходу, окрім як остаточно перевезти сріблооку принцесу до власної оселі і зробити їй елегантну пропозицію. Якось він попросив Оксану з Мирончиком прибрати після гри. Деталі конструктора заполонили увесь будинок! Оксана навіть не помітила, що хтось із них виклав доріжку, яка привела її у ванну, сповнену пари. Ксю переступила поріг, підняла останній кубик, розігнулася і вражено прочитала на запітнілому дзеркалі: «будь моєю дружиною». З-за душової фіранки вилізла рука з мильницею, та замість мила в ній виблискувала золота каблучка. Мирончик видерся на ванну і дописав на дзеркалі: «і моєю мамою». Оксана, ясна річ, розтанула, як піна у Максовій ванні. І крізь сльози радості дала згоду обом своїм хлопцям.

 – Отак – неможна, – Оксана вийшла із примірочної, оповита кольоровим пір’ям. – А їхати у Квітів – не просто можна, а необхідно!!!

Рената покрутила в руках прозорі сітчасті рукавички:

 – Ага, кинути дітей напризволяще, жити невідомо з ким, звільнитися від нормального редактора! Хто взагалі розкидається такими босами?..

 – По-перше, не напризволяще, а на рідну матір, – Оксана скинула пір’я та в одній білизні пройшлася салоном у пошуку нових кандидатур на примірку. – По-друге, не невідомо з ким, а з Женею. Він тобі хіба не подобається? Подобається. І ти йому теж. По-третє… Що там по-третє? Жалюгідна газета, яку купують тільки для того, щоб загорнути в неї таранку?

 – Зате там я працюю за фахом! А на Жениній фірмі я буду якимось там менеджером! Подай те, принеси се!

 – Я теж, якщо ти забула, працюю адміністратором!

 – Зате у спортивному клубі. Безкоштовно тренуєшся і п’єш фреші щодня!

 – І в басейні плаваю… – Оксана примірила по черзі три однакових сукні, але в різних відтінках: «пудра», «шампань» і «лаванда». «Пудру» і «лаванду» повернула дівчині-консультанту, а «шампань» поклала на крісло до інших «обраних». – Та скоро вже не буду. Макс каже, що його дружина не повинна працювати. Тим паче там, де повно напівоголених спітнілих чоловіків…

 – Може, я піду замість тебе? – запропонувала Рената задумливо. – Басейн мені не завадить. Та й чоловіків… напівоголених… давно я не бачила…

 – Нема там що бачити, – відмахнулася Ксю. – Це в рекламних роликах одні геркулеси, а насправді або старигани, або дрищі, які вірять, що для бугристих м’язів достатньо двічі на тиждень сидіти на тренажерах. Тренери хіба що… нічогенькі… Але для тебе вони надто тупі.

Рената обурилася:

 – Ксю! Хіба це не застарілий стереотип?

Ксю потягла Ренату до дзеркала:

 – Подивись на себе. На застарілий стереотип матері-одиначки перетворишся ти, якщо проґавиш цю можливість! От срібло мені в коси, ну! Багато в тебе таких Жень у столиці? А що, як він одружиться? Або полетить у Америку? Як Максова колишня…

До салону зайшло ще троє дівчат, і погляд головної – навіч тієї, що зібралася одружуватися – одразу ж упав на сукню, яку Оксана міряла першою – а дівчина-консультант вже встигла повісити назад на вішалку.

 – Жека може, – погодилася Рената.

 – Тим-то й ба! – Оксана вихопила шовково-мереживну сукню з-під носа в конкурентки. – Бери, дяче, поки гаряче!

І повернулася до консультанта:

 – Загорніть нам оцю.