26. Ящірка у траві

– Знайомся, – Антон повертається з універу не один. – Це твій персональний джин.

Поруч із ним – худорлява білявка в окулярах з червоною оправою. Такі ж червоні нігтики, велика шкіряна сумка через плече. Чорна.

 – Галя вже кілька років пише роботи наших заочникам. Напише й тобі.

 – Але тільки журналістські дисципліни, – попереджає Галя. Дістає червоний щоденник і чорну ручку. – Обговоримо теми та обсяги, і я поставлю вас у чергу. На кінець січня буде готове.

 – А сплатити потрібно одразу? – схвильовано питає Рената: їй ще не заплатили за листопад і вона не певна, чи вистачить у неї наявних коштів.

 – Це вже мої проблеми, – Антон підштовхує її до столу. – Ти, головне, знайди завдання, плани... Спілкуйтесь, а ваш відданий Фігаро побіг далі. Закохувати людей в музику!

Галя бере на себе «Журналістську майстерність», «Управління медіапроектами» та «Історію свободи слова». Рената ще довго не може повірити у диво, що сталося. Наче вона справді знайшла чарівну лампу, потерла її і отримала у відповідь:

 – Слухаюсь і підкорююсь!

Точніше, знайшов для неї Антон. Найчарівніший чаклун у всесвіті…

Однак, залишаються ще осоружні «Інформаційні системи» та «Авторське право».

 – Мамо, чому ти не юрист! – скиглить за вечерею Рената і з майстерністю археолога колупає виделкою тушковану з чорносливом капусту. Наче під нею на тарілці сховалося рішення її проблеми.

 – Ти б ще сказала, чому я не комп’ютерник, – порскає мама. Забирає в доньки тарілку з капустою, ставить на її місце мішечок з волоськими горіхами. – Краще ось, налускай мені. Спечу завтра пиріг.

Рената добуває з шухлядки у столі горіхокол, дзвенить посудом для шкаралупи та ядерець. «Чому я не комп’ютерник…», відлунює в голові.

 – Але комп’ютерник це значно простіше, ніж юрист! – спинається на ноги Рената.

Шукає по всій квартирі телефон, свариться на власну неуважність, хапається за живіт, бо там від її різких рухів почались африканські танці.

 – Давай я тобі наберу! – пропонує мама. Дзижчить і дзеленькає зовсім поруч. Рената заглядає під стіл, перевіряє вдесяте кишені, перебирає книжки, звалені на підвіконні. Мама повільно тягне шухлядку у столі на себе. Мелодія гучнішає.

 – Як він тут опинився?! – не вірить очам Рената. Закидає до рота перший (і він же останній) розлущений за вечір горіх, риється в телефоні, натискає на кнопку виклику. – Жека? Салют! Є справа на мільйон баксів!

Женя пропонує зустрітися в інтернет-кафе неподалік від Ренатиного дому.

 – Відсканую тут твою методичку, – жваво пояснює план дій Женя, навіть забуваючи затинатись: серед комп’ютерів він як ящірка у траві. – Накидаєм ще твої забаганки, зиркнем інфу в інеті, і я собі все на мило закину, а потім вже вдома зварганю твій примітивний сайтик. Шкода, що у вас тільки фронтпейдж. От якби хоча б вордпрес, ото б я тобі нафігачив!

Ренаті дійсно належить розробити легенький веб-сайт із трьома сторінками.

 – Придумала тему? – питає Женя, блискавично шаманячи над клавіатурою.

 – Ага. Хай буде сайт про моє в’язання.

 – Фотки є?

Рената мотає головою. І чому вона правда не фотографує власні вироби? Уже б склала пристойне портфоліо…

 – Нічого. Візьмемо зі стоків. Першу сторінку зробимо загальну, штибу, чого тобі це цікаво… Чого, до речі?

 – Ну, розслаблює там, надихає…

 – Угу. Пошукаю якусь статтю. Другу сторінку про конкретні вироби. Що у вас там в’яжуть? Шкарпетки, панчохи?

 – Я в’яжу шапки, шалики. Шарфики.

 – Шарфики, – Женя швидко вбиває тези у електронну нотатку. – І третю сторінку для реклами. Твої контакти, відгуки – є в тебе відгуки?

 – Ну, людям подобається…

 – Добре, скопіюю з форумів, – Женя перемикається на браузер, клацає мишкою, гортає зображення.

Рената із захопленням спостерігає за його діями. Згадує їхню останню зустріч. Як вона могла на нього образитися?.. Звісно, хлопець злякався. А хто б не злякався? Євген, може, думав, що Рената свята й порядна. А вона йому такий кірдик під дих. Він аж дар слова втратив.

«Ох зневажить же він тебе мовчанкою, ох обидить!», згадує Рената ядуче пророцтво жебрачки-писанки. Кліпає, згадує, як натягувала перед Женею светра на животі. «Той, кому пузо своє відкриєш»… То це… То це вона про Женю її попереджала?! Про Женю, а не про Антона. Ну звісно!!!

 – Оце я дурна, – радіє Рената вголос.

 – Що? – Женя по вуха в улюбленій справі й не може водночас сприймати інформацію ззовні.

 – Як добре, що це ти, – видихає Рената. – Як же ж добре!..