25. Хочеться джина

Свята залишають по собі в’язкий, гіркувато-лавандовий післясмак. Рената знімає зі стін гірлянди, розбирає ялинку. Перебирає пряжу, сортує клубки за кольорами та розмірами. Складає в окремий кошик короткі ниточки – їм можна дати нове життя у серветках, підставках під гаряче. Коли назбирається вдосталь. А поки що… поки що замовлень поменшало, вільного часу побільшало, слід потурбуватися про сесію, що наближається невмолимо. Невпинно.

 – Я нічого не встигну, – рюмсає Рената.

Антон пропонує допомогти з навчанням, але варто їм сісти за стіл, як у них виникає купа тем для розмов і стільки ж підстав для доторків.

 – Я не можу зосередитися! – скаржиться Рената. – Від тебе пахне… тобою!

Тоді Антон направляє свою чарівність у інше русло: щоб домовитися з колегами про відстрочку.

- Закинув за тебе слівце, – повідомляє він згодом, закидаючи у блендер селеру, шпинат і грушу. – Принесеш кожному якусь індивідуалку, більше нічого в тебе питати не будуть. Головне явись їм поперед очі, хай переконаються, що ти в нас тут демографічну ситуацію в країні покращуєш.

Нерозважна студентка дивиться на своє демографічне надбання скептично: навіть сидіти за комп’ютером незручно – не те, що створювати на ньому щось путнє.

 – Хочу джина, – визнає Рената.

Антон округлює очі та ставить перед Ренатою склянку з бридкою зеленою рідиною.

 – Отямся, жінко, я б тобі навіть кефір не радив. Пий краще коктейль.

 – А що не так із кефіром? – швидко кліпає Рената. Нюхає вибухову вітамінну суміш, робить ковток, відставляє геть.

 – У кефірі дві сотих відсотка спирту! – підстрибує Антон. – І це у свіжому! Постояв два дні – і вже шість сотих! У малого почнеться абстинентний синдром! Мало тобі гикавки?

Рената спостерігає, як сновигає по кухні батько її дитини, і обережно зізнається:

 – Ти мене лякаєш.

Антон різко зупиняється.

 – А ти не про той джин?..

 – Про який ще той? Хочу джина, щоб він такий – оп! – і написав усі роботи за мене. А я лише прийшла і отримала своє «відмінно» до заліківки…

Антон ляскає себе по чолу, загадково мовчить з пів хвилини, а тоді підморгує:

 – Буде тобі джин, – закидає в сумку лоточок з картоплею, що натушкувала Рената, а через мить уже взувається на роботу. – Якщо вип’єш коктейль до дна. Я побіг!

Здолавши пів склянки корисної гидоти, Рената дістає з таємної шухлядки подарунок брата – коробку шоколади цукерок. Скомпенсувати смакові страждання.

Назар уже полетів назад на острови, і тепер Рената нещадно за ним сумує. Навіть відкопала на антресолях кейс із дисками брата й передивляється його улюблені документалки – про Тура Хеєрдала, про горбатих китів і всі випуски «Підводної Одіссеї команди Кусто».

Ренаті сниться, що вони знову маленькі. Наче вони з Назаром бігають уздовж моря. Безкрайній берег вкритий червоними водоростями, і Рената верещить, намагаючись їх переступати, але кожна нова хвиля погрожує накинути їй на ноги нову порцію бридоти. Назар будує фортецю з піску і запрошує Ренату до неї жити, але Рената вже біжить у інший бік від води, здирається на закинуту металеву вишку, вище, вище…

 – Віддати вітрила! – кричить знизу Назар.

Рената відв’язує мотузки і з-під рук виривається величезне сіре вітрило. Вишка, яка вже не вишка, а корабель, лягає на хвилі, несеться вперед… Рената помічає, що брата вже немає. Вона одна у відкритому морі. Корабель тихо занурюється під воду, Рената хоче плисти, але їй важко. Вона опускає очі – в руках у неї акваріум, повний води, у акваріумі дві рибки, золота і срібна. Рената знає, що не може залишити цей акваріум, його треба винести на берег, вона намагається кричати, кликати на допомогу, але вода заливає горло та ніздрі, і Рената прокидається. Жадібно ковтає повітря ротом, хапливо обмацує в темряві ліжко – сьогодні вона спить одна. А може, не тільки сьогодні? Може, наснилося: обійми, смузі, Новий рік разом?

Страшно засинати знову. Рената переповзає у крісло, моститься, гладить живіт: не сама, тепер вже навіки не сама.

 – Агов, – каже вона тихо. Соромно будити маля, але нестерпно хочеться відчути бадьорі штурханці. – Прокидайся. Поговори зі мною. Ти хто, хлопчик? Чи дівчинка?

Маля мовчить.

 – Спиш? Ну спи, спи. Тато сьогодні в нічну, когось підміняє там у себе на радіо. Отакі в тебе рідні: і бабуся вночі працює, і тато. Сьогодні обидва. Ми з тобою самі. Самі. Та нам не страшно, правда? Не страшно, ні… Зараз ми увімкнемо якесь кіно, красиве, веселе, м? Тільки не про море. Досить моря.

Рената вмикає комп’ютер, вставляє диск із комедіями. Обирає «Як Гаррі зустрів Саллі» і засинає під нього у кріслі.