23. Такими не розкидаються

Антон приходить чи не щодня. Після пар і перед другою роботою – на «Герць FM», місцевій радіостанції, що крутить музику виключно у стилі рок. Ось чому насправді він тоді на другому курсі порадив Ренаті проміняти телебачення на радіо – бо сам його відданий прихильник.

Царина Антона – вечірні етери. Він ставить музику, жартує у проміжках, читає новини зі світу культури. А ще – проводить музичну гру: приймає дзвінки від двох слухачів і вони змагаються у знанні пісень. Обирають по черзі категорії та мають за невеличким музичним фрагментом вгадати назву твору та виконавця. Той, хто набирає найбільше балів, отримує від радіостанції приз.

 – І що ви там розігруєте? – розпитує Рената. Якимось дивом у її рятівному кріслі вони тепер поміщаються вдвох. Точніше – втрьох. 

 – Мої автографи, що ж іще, – пирскає Антон. Кладе долоні Ренаті на живіт, і звідти одразу ж стукотять у відповідь. Часом їй здається, що у неї всередині восьминіг – мале штурхається то тут, то там, то наче й зусібіч водночас. 

Години разом спливають непомітно. На самоті – тягнуться згущеним молоком. Щоб менше сумувати, Рената в’яже. Ковдра для власної дитини вже давно готова, тепер – на продаж. Мама збирає замовлення на роботі: шапки, шарфи, шалики. Заявок вистачить до пологів.

Гачок – продовження Ренатиних пальців, їй здається, що вона вже в’яже, не розплющуючи очей. Іноді Антон приходить ночувати. Відбирає недов’язаний виріб, переводить Ренату в ліжко. Коли він поруч, їй навіть дихається легше. І де той закладений ніс? І де ті судоми в литках?

На ранок він втікає, поки Рената ще спить. Але зрідка вона все ж прокидається у його обіймах. Затримує дихання – а що, як сон? Що, як розтане? Притискається до нього спиною, тягне на себе руку, щоб пригорнутися ще щільніше. Намацує шкіряний браслет, посмикує шнурочки. Вивчає рельєфи сухожиль, мелодію пульсу. І рука оживає: втікає під сорочку Ренати, і одну за одною будить кожну клітинку її легкого на відгук тіла.

- Чому ти не подзвонив після моря? – наважується спитати Рената, хоча чудово знає, як Терній уміє обходити небажані теми.

 – А ти чому?

 – Не знала, чи тобі це треба, – чесно каже Рената.

Антон підводиться на лікті:

 – Хіба ти не знайшла записку?

 – Знайшла, – Рената киває. – Прощальну.

 – Приїхали!.. – Антон відкидається на подушки. Тре чоло. Пояснює: це ж була перевірка зв’язку. «Земля-Земля, викликає Місяць, як чути? Прийом-прийом». А «Земля» застрягла у радіотиші.

…Коли Антон нікуди не поспішає, він готує Ренаті корисні сніданки: нарізає зелені салати, запікає омлети, вичавлює з апельсинів сік. Коли ж вона снідає на самоті, то надолужує втрачене: конструює багатоповерхові бутерброди (хліб, масло, сир, ковбаса, маринований огірок, знов сир і знов хліб), наминає мамині дріжджові оладки з повидлом і запиває все те міцним солодючим чаєм.

- Як це ти насмілилася йому розказати? – питає Рената в Оксани, коли та заходить її провідати з фірмовим вінегретом.

 – Та я й не насмілювалася, – спалахує Оксана.

 – Та годі тобі, Ксю, – Рената розкладає вінегрет по тарілках. – Він тебе здав!

 – Але я тебе не здавала! – трусить хвостом Ксю. – Срібло мені в коси!

Рената вимагає пояснень зсунутими бровами і відправляє до рота кубики буряка.

 – Це все Макс.

 – Макс?

 – Ну… Максим Вікторович.

 – Хто?

 – Максим Вікторович Сметанкович.

 – Сметанкович?! – ясніше не стає. Зате салат – не відірвешся! – А він тут яким боком?!

 – Ну розумієш, він про тебе питав, а я з ним втрачаю голову, ми ще й випили, ну натякнула, хто ж знав, що він побіжить Тернію докладати…

Перевантажений процесор Ренати повільно обробляє отримані дані. Вона згадує, що після повернення до мами рідко бачила подругу. Що та постійно скаржилася на брак часу, не завжди відповідала на дзвінки. Рената думала, через роботу. А воно он що.

 – І давно у вас?..

 – Та ще з літа.

 – Що?!

 – Ну, в нього син-чотирирічка, затяжне розлучення, нащо воно мені, погодься? І я його трохи повідшивала…

 – Трохи?

 – Місяці зо три.

Рената давиться вінегретом.

 – Міцний горішок.

 – Ще й який! – Оксана підбирає ноги під себе і натягує светр на коліна. – Зустрічав після пар, щоб провести на роботу. І з роботи додому. Квіти носив оберемками, а я їх на роботі залишала. Пісні замовляв на радіо. Записав для мене диск улюблених рок-баллад. У власному виконанні…

 – Уявляю! – Рената ледве не падає зі стільця від сміху. – І що ти, розтанула?

 – А куди дінешся з підводного човна, – Оксана ховає очі й червоніє ще більше, хоча здавалося б, куди ще. – До хорошого швидко звикаєш. Хто мене ще так на руках носитиме? Такими не розкидаються.

 – То що, тепер у вас все серйозно?

Оксана сяє, як новорічна ялинка:

 – Різдво зустрічаємо втрьох: я, він і Мирончик. Його син.